Мої вірші завжди були криком душі і сподіванням на те, що слова, котрі лягли на папір торкнуться душ інших людей. Я завжди писала: коли важко було говорити, коли горло стискало від непролитих сліз та болю, коли тиша з’їдала, а ще більше, коли з’являвся вогник надії.
Кожен написаний мною рядок – це моменти, переживання, біль, любов, надія. Це те, що я проживала, що хотіла закарбувати в пам’яті і що витягнути з найпотаємніших глибин свідомості.
Моя збірка – це не про ідеальність, не про досконалі поєднання епітетів та милозвучність рим. Моя збірка про життя, таке, яке воно є. Без прикрас, романтизації, жалю.
Про життя сповнене прекрасних моментів, кохання і водночас про життя, яке роздирає душу на шмаття і яке залишає в серці лиш порожнечу…