В полоні невідомості
Її сила — її доля…
Цей розділ зібраний із рядків, які були написані на межі.
На межі між силою та розпачем.
На межі між днями, коли я сильна, незламна, готова до боротьби,
і днями, коли я ховаю заплакані очі, знесилено скручуюсь у клубочок у ванній,
а виходячи звідти — вдаю, що все добре.
Така межа є у кожного.
І коли я переступала свою — з розумінням: я так більше не можу —
з’являлися ці вірші.
Вірші, які стали можливістю це «прожити»
і доказом того, що іноді сльози — це не слабкість.
Вірші, які стали моїм криком у тиші,
моїм маніфестом до інших і до себе,
моєю можливістю сказати те,
що було важко промовити вголос.
І навіть зараз, коли спогади, відображені у віршах, уже прожиті,
коли чашка з холодною кавою вимита і стоїть на поличці,
а попільничка чиста від недопалків —
ці рядки живі.
Живі, бо тепер це щось вічне,
щось справжнє.
І читаючи їх, я згадую, як справлялася з болем по ночах.
Доволі поетично, що саме важкі часи та переживання
дали можливість цим віршам народитися —
спершу в моїй голові, а згодом і на папері.
Можливо, для когось вони звучатимуть як фарс або гра,
проте саме фактори, які призвели до такого щирого викладу моїх думок на папір,
зробили їх такими відвертими.
Тож, що б вони не означали для мене,
кожен із вас відчує їх по-своєму і саме в цьому моя місія...
Відредаговано: 29.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
