— Хто цей хлопчик, Аліно? — Громов затискає мене в кутку коридору, і від його знайомого парфуму в мене підкошуються ноги. — Чому він так схожий на мене? — Тобі здалося, Данило, — дивлюся йому прямо в очі, хоча всередині все тремтить від страху. — Це мій син. А ти три роки тому чітко сказав, що я для тебе ніхто. У тебе немає прав на мою дитину. — На мою дитину, Ліно, у мене є всі права, — гарчить він, і в його очах спалахує те саме небезпечне полум'я. — Як і на її матір.