Древлянська земля, X століття. Свирид Хмара знає голоси свого млина, пам’ятає людські домовленості й тримає міру, на якій сходяться сусідські справи. Та одного дня вода починає поводитися інакше, а знайомі люди — забувати те, що робило їх собою. «Хвороба не питає, як тебе звати», — каже знахарка Одарка. Ця питає.
Порядок, який приносять чужі люди, здається справедливим: одна міра для всіх, робота для кожного, борг повертається до зернини. Але чи можна прийняти таку справедливість, якщо за неї доводиться віддати власне слово — і власне ім’я?
«Сліпа Пошесть» — перший роман циклу «Слово» саги «Нічийні землі»: історичне фентезі про свободу, згоду й пам’ять у світі, де навіть порятунок має незручні наслідки.