— Ти житимеш за моїми правилами, Ніко. Крок вліво — і ти дізнаєшся, яким я можу бути, — його голос тихий, але від нього по шкірі повзе мороз.
— А якщо ні? — зухвало підкидаю підборіддя. — У куток поставите?
Він робить крок уперед, заганяючи мене в пастку.
— Я особисто виб’ю з тебе цю непокору.
Мій батько залишив мені у спадок проблеми, смертельну небезпеку та... його. Артур старший за мене майже вдвічі. Він холодний, цинічний і звик, що світ крутиться виключно за його розкладом. Для нього я — просто прикрий обов'язок, дівчисько, яке треба тримати на короткому повідку, поки загроза не зникне.
Але я не збираюся гратися в покірну полонянку. Я зруйную його ідеальний порядок. От тільки я ще не знаю, що розлютити монстра — це найкоротший шлях опинитися в його ліжку.