Новий шанс на щастя

— Дмитре Олександровичу, — Катя змусила себе поглянути на нього. — Мені нічого не потрібно. Їдьте, не хочу вас затримувати.
— А я не хочу залишати вас під дощем. Та ще й у такому стані. Відвезу вас додому. Зараз пів на сьому. Ваш чоловік вже повернувся з роботи?
— Т-так, але…
— От і добре. Він про вас точно подбає, — Дмитро завів двигун. — Їдемо.
— Ні, не подбає! — емоції вирвалися з-під контролю і Катя схлипнула. — Я не хочу додому! Боюся, що він досі там і...
Катя запнулася, намагаючись приборкати свій емоційний вибух. Здавалося, що Дмитро не очікував почути подібне. В машині повисла тиша. Катя опанувала себе і знову поглянула на боса. Його обличчя змінилося. Стало похмурим.
— Катю, — голос Дмитра був спокійним, але його чорні очі світилися суворістю. — Ваш чоловік скривдив вас?