Глава 6. Зізнання

Катя зайшла у свою порожню квартиру і зачинила двері. Їй було дуже соромно, що вона так нерозумно себе видала. Дівчина з жахом думала, що завтра їй доведеться знову зустрітися з Дмитром на роботі, дивитися йому в очі. Що вона йому скаже? Спише свій вчинок на тимчасове божевілля або визнає, що закохана в нього? І невідомо який варіант буде краще. Зрозумілим є одне — працювати разом з ним і удавати, що нічого не сталося, вже точно не вийде. Потрібно звільнятися. Втратити улюблену роботу якраз в той момент, коли отримала підвищення. Ні роботи, ні дітей, ні чоловіка — зовсім нічого. Катя відчула, що її очі наповнюються сльозами.

Наступного дня Катя приїхала на роботу трохи раніше. На десяту годину була призначена спільна нарада, тому дівчина вирішила повідомити про своє бажання звільнитися після неї. Вона сіла за свій стіл, написала заяву про звільнення за власним бажанням і задумалась. Офіс поступово наповнювався співробітниками. Приїхав Петро Васильович, а через кілька хвилин до кабінету зайшла Наташа. Вона привітно кивнула Каті.

— Ти сьогодні рано. Готуєшся до наради?

— Так... Щось типу того.

— Як вчорашня ділова зустріч? Я думала, що ви з Дмитром ще повернетеся в офіс.

— Зустріч затяглася на кілька годин. Дмитро вирішив, що повертатися в офіс під кінець робочого дня вже немає сенсу.

— Он як! А він підвіз тебе додому? Чи може він запросив тебе на вечерю? — поцікавилася Наташа.

Катя хотіла спробувати уникнути цієї розмови, але тут у кабінет увійшов Дмитро. Він посміхнувся і ввічливо кивнув дівчатам.

— Доброго ранку! Катю, Петро Васильович вже на місці?

— Так, він у себе в кабінеті, — Катя не могла змусити себе подивитися Дмитру в очі та почервоніла.

— Добре! Нарада починається через півгодини. Катю, вас я теж чекаю у конференц-залі.

— Так, звісно.

Дмитро зайшов у кабінет Петра Васильовича та зачинив двері. Наташа спробувала продовжити розпитувати подругу про вчорашній вечір, але Катя сказала, що має готуватися до наради. Дмитро розмовляв з нею так, ніби вчора нічого не сталося. Невже йому абсолютно все одно і він навіть не надав значення цьому випадковому поцілунку?

Під час наради Катя намагалася зберігати спокій, але їй не завжди це вдавалося. Вона уникала зустрічатися з Дмитром поглядом, але він майже і не дивився на неї. Після наради Катя хотіла віддати Петру Васильовичу свою заяву, але він відразу ж поїхав у справах. Довелося відкласти своє звільнення до вечора. Робочий день добігав кінця. Катя бачила Дмитра ще кілька разів і його манера спілкування з нею ніяк не змінилася. Дівчина відчувала, що ось-ось втратить контроль над собою і просто втече з офісу. Вона боялася, що Дмитро почне розмову про вчорашній поцілунок. Але удавати, що поцілунку зовсім не було для Каті було ще більш нестерпно. Вона зовсім засумувала. Петро Васильович повернувся в офіс за півгодини до кінця робочого дня. Катя відразу ж попрямувала до нього в кабінет, але він зупинив її на порозі.

— Катю, Дмитро просить вас зайти до нього. Ви про щось хотіли поговорити зі мною? Давайте вже завтра вранці. А зараз йдіть до Дмитра.

Катя слухняно попрямувала до кабінету Дмитра. Двері були відчинені, а секретарка Таня вже збиралася йти додому.

— Катю, ти до Дмитра? Він кудись вийшов, але просив тебе взяти он ту теку на столі. Коли будеш виходити з кабінету — закриєш двері, добре?

Таня вдягла куртку і вийшла. Катя зайшла у кабінет і побачила на столі сіру теку. Вона відкрила її та побачила звіт по продажах за минулий місяць. А зверху — маленький клаптик паперу. На ньому було написано: «Нам потрібно поговорити! Чекаю на даху офісу». Серце Каті забилося сильніше, в якийсь момент їй навіть стало трохи лячно.

Дівчина піднялася на верхній поверх і попрямувала до виходу на дах. Міцні металеві двері жалісно заскрипіли, коли Катя їх відкривала. Осінній день вже повільно хилився до заходу. Сонце висіло у чистому небі над самими дахами будинків. Дівчина відразу ж побачила Дмитра. Він стояв біля огорожі та задумливо дивився на небо. Зараз він здавався Каті втіленням мрії, ідеальним чоловіком. Але вона розуміла, що цей чоловік ніколи не буде належати їй, тому її серце стислося.

— Дмитре, ви хотіли мене бачити? — запитала вона у начальника.

— Катю, подивіться яке небо! Готовий посперечатися, що сьогодні буде чарівний захід сонця.

Дівчина підійшла до іншого краю огорожі та теж подивилася на небо. Тепер вона стояла до Дмитра спиною. Навколо було дуже тихо, тільки далеко внизу на вулиці чувся шум машин.

— Ви знаєте, навіщо я покликав вас? — почула вона за спиною голос Дмитра.

— Напевно хочете поговорити про вчорашнє?

— Чому ви втекли?

Катя зітхнула. Коли вона піднімалася на дах, то планувала вибачитися. Сказати, що вчора на неї щось найшло і вона не розуміє чому полізла цілуватися. І нехай це було неправдою, але так вона хоча б остаточно не зізнається Дмитру у своїх почуттях. Дівчина була повністю впевнена, що Дмитро бачить в ній тільки хорошу співробітницю. Але чомусь тут, під цим неймовірним осіннім небом, Катя не змогла сказати заготовлені фрази.

— Дмитре, я не повинна була вчора кидатися вам на шию. Ви дуже привабливий чоловік, добрий і турботливий. І вам потрібна цікава і весела дівчина, з якою вам не буде нудно. Я розумію, що я зовсім не така. Але я вдячна вам за все, що ви зробили для мене. Мені було дуже приємно з вами працювати. Я усвідомлюю свій вчинок і не збираюся ставити вас у незручне становище. Я нікому не буду розповідати про те, що сталося вчора. Сьогодні я не змогла застати Петра Васильовича, він весь час був зайнятий. Але я вже написала заяву про звільнення і завтра ж вранці передам її на підпис керівнику.