Глава 4. Розставання з Олегом

Катя поїхала додому. Увійшовши у квартиру, вона не стала роздягатися та знімати взуття. Катя пішла в зал, причинила двері та сіла на диван. Насилу стягнувши з себе куртку, дівчина нахилилася і розстебнула черевики. Поруч лежало кілька маленьких подушок. Катя взяла найбільшу подушку, поклала собі під голову і лягла. Очі злипалися, тому дівчина миттєво заснула.

Прокинулася Катя від шуму голосів. Вона насилу відкрила очі та підняла голову. Через напівпрозорі ділянки дверей зали дівчина побачила, що у передпокої горить світло. На годиннику було пів на п’яту вечора. Катя вже збиралася встати з дивану, але в цей момент з передпокою долинув веселий жіночий сміх. Затамувавши подих, дівчина прислухалася. І почула з передпокою голос Олега.

— Наш директор дуже вчасно поїхав у відрядження. Я так скучив за тобою!

— Ми з тобою вчора провели разом цілу годину, невже тобі цього мало? — відповів йому кокетливий жіночий голос.

— Що таке одна година, Марино? Все доводиться робити поспіхом! Мені подобається, коли ми з тобою можемо все робити повільно. Іди швидше сюди!

— У спальню? Із задоволенням! А я вже думала, що ми зробимо це прямо в передпокої, як вчора!

— Вчора у нас було так мало часу!

За звуком кроків Катя здогадалася, що Марина та Олег перемістилися у спальню. Вона підійшла до дверей в зал і відчинила їх. Зі спальні знову почувся голос Марини:

— А твоя дружина не повернеться раніше з роботи? Ти кажеш, що її подруга бачила нас вчора біля будинку. Не боїшся, що твоя Катя про все дізнається?

— Не будемо про мою дружину. Вона довірлива і ніколи не буде влаштовувати мені сцен ревнощів. Тим більше, що вона і сама напевно зраджує мені з усіма підряд.

— Олеже, ти мені пробач... Але я не вірю, що твоя Катя може зацікавити чоловіків. Вона непоказна сіра мишка! Дивуюся, як ти взагалі одружився з нею. Міг би одружитися зі мною! Ми з тобою зустрічаємося вже три роки!

— Зате у цієї сірої мишки є своя квартира! І нам є де зустрічатися. Ти ж знаєш, що наш директор не схвалює службові романи. І взагалі... Такі таємні зустрічі додають пікантності нашим відносинам.

— А що ти будеш робити, коли твоя дружина народить тобі дитину?! Вона ж весь час буде вдома! Де ми тоді будемо зустрічатися?

— Ніякої дитини не буде, поки я не захочу! Ну все, досить розмов! Йди до мене.

Голоси стихли. Тепер Катя чула тільки невиразний шепіт, легкий скрип ліжка і неголосні стогони. Вона взула черевики, одягла свою легку куртку. Потім взяла свою сумку і тихенько вийшла із зали в коридор. Двері в спальню були прочинені. Катя вже отримала достатньо доказів, але все одно відчувала потребу заглянути у спальню. Вона безшумно відчинила двері. На ліжку лежала Марина. На ній не залишилося нічого, крім спідньої білизни. Олег теж був роздягнений. Він лагідно пестив груди Марини, а іншою рукою намагався стягнути з неї трусики.

— Я не завадила?! — тремтячим голосом запитала Катя.

Олег схопився з ліжка і здивовано втупився на дружину. Марина охнула і спробувала натягнути на себе ковдру. Каті стало гидко і нестерпно бачити все це. Вона повернулася і вибігла з квартири.

Катя вийшла на вулицю. Вона повільно йшла по тротуару, сама не знаючи куди. Минуло декілька годин. Настав вечір. Небо було затягнуте хмарами, починався невеликий дощ, але дівчина не помічала всього цього. В душі була порожнеча і дикий біль. Їй хотілося зістрибнути з мосту або кинутися під машину. Відчувши втому, Катя сіла на лавочку під каштаном. Дощ ставав сильнішим, але Катя як і раніше не помічала нічого навколо. Їй дуже хотілося розплакатися, але сліз чомусь не було. І від цього було ще важче. Раптово дівчина почула поблизу чоловічий голос.

— Катю? Доброго вечора! Не думав, що зустріну вас сьогодні!

Катя підняла голову і побачила Дмитра. Він з посмішкою підходив до неї. Дмитро подивився на неї та миттєво зрозумів, що щось трапилося. Він присів на лавочку поруч з дівчиною. Посмішка зникла з його обличчя, а погляд став серйозним.

— Катю, ви плачете? У вас щось трапилось? — промовив він.

Дівчина мовчала. Вона швидко міркувала, що можна відповісти начальнику, але не могла нічого придумати.

— Катю, подивіться на мене, — Дмитро злегка доторкнувся до її руки. — Що у вас трапилось? Я можу вам чимось допомогти?

— Ні… Мені нічого не потрібно, дякую.

— Тут холодно і дощ посилюється. Ходімо в мою машину. Ви тремтите… Мабуть, змерзли? — Дмитро поспіхом зняв свою куртку і накинув її на плечі дівчини. — Ходімо, поговоримо в машині.

Притримуючи дівчину за плечі, Дмитро повів її до свого автомобіля, припаркованого неподалік. Він дбайливо відкрив передні двері, посадив Катю і сів за кермо.

— Я думав ви поїхали додому відпочивати. Що ви робите на вулиці в таку погоду?

Катя мовчала. Вона з усіх сил намагалася не розплакатися. Ще кілька хвилин тому дівчина не могла вичавити із себе жодної сльозинки, а тепер сльози буквально душили її. Побачивши, що Катя мовчить, Дмитро зітхнув та задумливо подивився у вікно.

— Не хочете нічого розповідати? Але я ж бачу, що у вас якась біда. Гаразд, давайте я тоді відвезу вас додому. Не можу залишити вас у такому стані одну на вулиці.