1 536
Анотація до книги "Королева шипів"
Вона — проклята господиня мертвих хащів.
Він — король процвітаючого краю.
Вони — два чудовиська, яким судилося зустрітися.
У світі, де любов не рятує, а поцілунок не знімає прокляття, що переможе — темрява в серці чи слабке світло, що пробивається крізь тріщини?
Він — король процвітаючого краю.
Вони — два чудовиська, яким судилося зустрітися.
У світі, де любов не рятує, а поцілунок не знімає прокляття, що переможе — темрява в серці чи слабке світло, що пробивається крізь тріщини?
“Неймовірна історія в якій насправді все не те чим здається. І потвори не такі вже й потвори, та й король насправді зовсім не той ким його вважають. ”
Зміст книги: 13 глав
34 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти"Вони — два чудовиська, яким судилося зустрітися" звучить напрочуд інтригуюче!
Я рада, що натрапила на вже повний текст!)
Марія Залевська, У цій книзі чудовиськ двоє))
Вітаю, рецензія на Вашу книгу за посиланням у моєму блозі https://booknet.ua/blogs/post/409078
Кайла Броді-Тернер, Дякую ♥️ Вже біжу читати
Сильна книга! Натхнення автору!
Олена Мисак, Дякую ♥️ Навзаєм
+ :)
НА ЖАЛЬ скільки таких потвор -можновладців в нашому сьогоденні.З ОДНІЄЮ ПОТВОРОЮ ЗАРАЗ бореться наш народ за право бути вільними. Сумна розповідь, але цікава,повчальна.Гарно написана.Дякую.Успіхів.❤️
Любов Козлова, І вам дякую за відгук ♥️
Згадала вас у своєму блозі :)
Ірина Скрипник, Дякую за підтримку ❤️
Я повернулась
Ірина Скрипник, Добре))
Автору успіхів та легкого пера!
Книзі – багато відданих читачів❤️
Катерина Винокурова, ❤️❤️❤️
Вітаю! Я тут подумала... Коли прочитала вашу книжку, писала рецензію на неї. Якщо знайдете серед моїх блогів і прокоментуєте - вона з'явиться на першій сторінці серед блогів.
Дієз Алго, Вітаю! Дякую за цікаву ідею))
У мене склалося враження, що я прочитала дуже трагічну версію казки про Лускунчика або Піноккіо. Тільки тут два егоїсти зійшлися в динаміці ненависть-любов. У кожного свій біль, свій шлях і свої психічні захисти. Вони були б непоганою парою: нарцис та істерик. Але саме через те, що вони такі, їм навіть не вдалося зійтися.
Мені сподобалася історія. Вона як гіркий полин, залишає сумний післясмак. Але також, привносить свіжість в ансамбль звичних речей.
Дякую вам. Бажаю вам бажаної кількості підписників й успіху кожній наступній історії ❤️❤️❤️
Катерина Винокурова, ❤️❤️❤️
Пані Катерина, я готова дати вам відгук після завершення книги та рекомендацію! Увімкніть у кабінеті автора, якщо буде бажання)
П'ятий розділ напружений. Це відразу відчувається. Тіло стає скутим і вся концентрація на маніпуляціях короля та бажаннях Іріс, які не співпадають з бажаннями резидентів її нетрів. А взагалі-то... безвідповільна в неї позиція щодо них. Запросила їх, щоб самій не сумувати, а що буде далі не подумала.
Читаю далі) ❤️❤️❤️
Катерина Винокурова, ❤️❤️❤️
https://booknet.ua/blogs/post/404451
Добрий день, Катерино! За посиланням - відгук на вашу книгу у рамках марафону. Ставлю вам сердечко і бажаю успіхів. )
Ірина Звонок, Вітаю! Дякую за відгук))
Книга заявлена як фентезі і цілком відповідає заявленому жанру.
Перед нами постає фентезійний світ. Майстерно вигаданий, прописаний у деталях, у кольорах, у запахах... Усі ці дрібниці, які додають тексту краси в очах таких читачів, як я, присутні у тексті. І тому читання цієї книги перетворилося на мене у естетичне задоволення.
Мешканці хащів – потвори. У когось – роги, у когось – копита, хтось з потвор – суккуб, але у них у всіх є душа, на відміну він людей, які хочуть знищити хащі – їхню домівку.
Ірина Звонок, Що ж бачать ті, кого її обличчя вводить у жах? Здається, що кожен з них бачить щось своє, свій власний кошмар, свій найбільший страх. Тут автор використувує такий літературний прийом, як «гачок», або «зачіпка». І робить це так, що мені, як читачу, захотілося читати далі, щоб розгадати: що ж таке жахливе трапилось з обличчям Іріс? Що бачать її вороги, перед якими вона знімає маску, щоб використати своє обличчя як зброю? Чому потвори можуть спокійно бачити її?
Мається у книзі і герой. Це – новий король королівства, яке колись належало батькові Ірис. Його бажання – знищити хащі, де живуть потвори, які загрожують існуванню людей. Перед нами класичний конфлікт. Пара запеклих ворогів, які неодмінно закохаються наприкінці книги. Це зрозуміло з перших рядків. Бо король Деметрус – загадковий, містичний, похмурий, такий, що притягує і відштовхує водночас. Так, таке кохання-ненависть – це вже кліше. Але цікаво, як саме герої пройдуть свій шлях від ненависті до кохання. А це вже залежить від майстерності автора.
Вітаю, пані Катерино!
Дійшла до вас, трошки почала. Мені подобається. Читається легко, затягує.
Я не читаю анотації та навіть не глянула на жанри, тому мені здалось, що дуже свіженько для ромфентезі, а воно виявилось не ром)) Але все ще притримуюсь думки, що втілення ідеї дуже свіженьке)
Olha Alder, Вітаю!
Дуже цікавий досвід)) Я ж не можу втриматися, тому дивлюся на жанр та теги або читаю анотацію. Але навіть ці елементи не зажди можуть повністю передати настрій твору. Дякую за відгук))
Початок досить динамічний з інтригою)))
Ніка Цвітан, Дякую за відгук))
Ну бачте я не помилилася в королю. Але ж книга без кінця
Олесь Король, Навіть не думала про пряме продовження... Лише ще одну історію, яка буде переплітатися подіями.
Вітаю! Пані Катерина, ви на мене не підписані, тому пишу тут) Я опублікувала блог з метою зробити видимими нових авторів. В мене є колекції творів - і ви там теж є. Тож, думаю, ваш лайк колекції зробить її видимою - теж реклама. В ідеалі, якщо так зроблять всі автори, які тамє - вона буде на першій сторінці колекцій.
Дієз Алго, Ой, я думала, що підписна. Дякую) Зараз гляну)
Щось підказує мені, що той король не такий вже й поганий. Ну для мене якщо чоловік любить котів йому все прощається.
Катерина Винокурова, Не знаю. В мене все. Чоловік любить котів значить він краш
Доволі цікава книга. Так. Недосконала, але не погана. Трішки відредагувати і все буде добре. До того ж чим далі тим покращується стиль. Страта Вергілії взагалі описана дуже напружено.
Олесь Король, Неодмінно))
Так, стояти! Один же з них впав, хіба ні? Я про цей фрагмент:
« Я підняла руки й повільно заплескала. У той же момент Мовчазний похитнувся і безвільно впав на землю, меч, гучно
задзвенівши, ударився у твердий ґрунт.
— Чого ти боїшся насправді, воїне? Усі чогось бояться.
Я розвʼязала стрічки на потилиці й кінчиками пальців торкнулася холодної поверхні маски.
Повільно відвела її від обличчя, даючи змогу чоловікам дивитися на мене у всій моїй проклятій красі. Іхні очі жахнуто
розплющилися, грудні клітки судомно
здійнялися. А потім такий крик розрізав тишу навколо, що навіть дерева здригнулися.
Вони кинулися тікати…»
Ірина Скрипник, Мене не зачіпають ваші коментарі)) Я веду з вами діалог. Відповідаю на ваші коментарі. Намагаюся розібратися))) Врешті решт)) Ви мені показали, що в тексті є якась нестиковка і я її превірила, поділилася з вами. Діло ваше))
Зауважу, що пишу не як критик, а як читач. Тож почнімо.
Перше, що впало в око — "добре спорядження". Тут краще замінити на "у повному спорядженні" або ж описати, чому саме воно добре — можливо, якість зброї, вигляд, охайність, професійність тощо.
Вона говорить, що вони прийшли вбивати. Чому вона так вирішила? Якщо це інтуїція чи відчуття — варто це пояснити. ЯК вона це зрозуміла? Що саме в їхній поведінці чи аурі це видало?
Діалоги з воїнами здаються неприродними, натягнутими. Хотілося б побачити її очима, якими вона бачить їх — у деталях, у русі, в диханні. Відчути їхню настороженість, страх або впевненість. Реакцію тіла — стиск кулаків, скрип обладунків, погляди.
Вона одразу називає ім’я Анішур — звідки вона його дізналася? Якщо вона знає його з якоїсь причини — варто бодай коротко натякнути на це.
Ірина Скрипник, Ну ми ж з вами різні люди. І це нормально, що сприймаємо історії по різному. Мені не вистачало відчуття емоцій, мені просто сказали що воно так є, але я як читач цього не відчула.
А Вергілія - хто? Бо вже кілька разів промайнула. Отже, для історії важлива. Вона теж суккуб?
До речі, Анаїз — фавн?
Я не придираюсь, якщо що, а намагаюсь зрозуміти.
Катерина Винокурова, Я думала, що гг стала суккубом
хм, а що далі? прокляття зникло, але ж вампіри стоять під брамою. І ця загроза була ще до того, як старий замок зник в шипах. Король помер, купа зрадників...
Катерина Винокурова, я зрозуміла, що тема людської потворності в красивому тілі і навпаки людяності серед потвор — головна.
Прочитала перший розділ. Загальне враження досить приємне. Головне, що цікаво, що ж буде далі і що ж там сталося. Описи не затягнуті хоча погоджуся з тим що нижче мені не вистачило глибини, як то кажуть хімії але можна списати це на стиль авторки. Особливо хотілося б відчути більше жаху коли вона перетворюється на потвору на власному весіллі. І наприклад коли вона відчуває отой різкий біль непогано натякнути, а не пояснювати потім про те що вона пов'язана з цим місцем. Не буду нав'язувати свою думку бо все ж таки історія цікава. Є кілька одруківок та вони не псують загальну картину.
Отже плюси досить гарні описи але не затягнуті. Є інтрига, коли цікаво що ж там далі. Сюжет здається не складний, але це не мінус. Ми одразу розуміємо що перед нами легке пригодницьке фентезі наближене до казки.
Мінуси. Не вистачає глибини, емоцій хоча це не критично.
Катерина Винокурова, Просто ота сцена де вона перетворюється на щось страшне вона має бути більш емоційною. Це катарсис. Той момент який дав всьому поштовх. Розумієте. Це коли все навколо зруйнувалося. Тобто це не просто я закрила очі і побігла до фонтану. Це має бути вибух .
Перевірка золотом виглядає занадто швидкою. Хотілося б вірити в їхні сумніви, жадобу, внутрішні коливання. Чому золото перетворюється на попіл? Це важливий момент.
Від неї має йти явна загроза — а її не вистачає. Бракує містичного опису, витонченого, прихованого коварства ( лукавства). Воїни повільно реагують, довго доходить, що перед ними не просто дівчина. Чому вони ставлять очевидні запитання?
Уривок, де один з них падає, виглядає сирим: щойно він упав — і жодного слова далі, ніби цього не сталося.
Сама історія цікава, діалоги між дівчатами звучать набагато природніше.
А от частину про те, що потвори бачать її справжньою, я б написала так:
Не знаю, у чому причина. Та ті, хто справді прийшов до Мовчазних хащ у пошуках порятунку від світу, який роками нещадно їх нищив, — вони можуть бачити мене справжньою. Може, це особливість прокляття. А може — його милість.
Сподіваюся,було корисно.
Elaren Vash, Про розділи мене вже інформують не перший раз. Але поки що з цим складно. Цю книгу залишу так як вже є. А в наступній спробую притримуватися порад і тоді побачимо, що з цього вийде. Щиро дякую)) Для мене навіть така увага дуже важлива)
чудовий текст! і цікава героїня. Підписалася на вас!
Ангеліна Соломка, Дякую)) Ваша підтримка дуже важлива для мене))
Вітаю з новинкою)
Анна Стоун, Щиро дякую)
Оскільки ви недавно з'явились, вам буде важко перший час набрати читачів - книгу просто не бачитимуть. Якщо хочете - можете спробувати розмістити її на Букнеті в безстроковому марафоні Тетяни Гищак - так ви отримаєте і прочитання і рецензію https://booknet.ua/blogs/post/363457 Бажаю успіху!
Дієз Алго, Дякую за інформацію) Не знала, що є такий марафон.
Вітаю! Мені дуже сподобалось. Я так розумію, щоб зняти прокляття - потрібно було подивитись в очі своєму страху? І вони обоє це зробили...
Дієз Алго, Не тільки страху, а й правді. Дякую за відгук))) Це надихає)
Цікавий початок, гарний стиль.
Успіху вам!
Христина Вілем, Дякую)) Такі відгуки надихають.
✨ Вітаю з новинкою! Нехай ця книга принесе багато користі читачам і стане джерелом натхнення!
Анастелла Калліаді, Дякую за відгук! Ваш коментар надихає мене)))
Вітаю з новинкою) Успіху книзі)
Юлія Богута, Дякую))) Сподіваюся, що оповідання сподобається читачам)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати