В мене назбиралося гарних візуалів до “Зради на відстані” тож вирішила сьогодні поділитися ними з вами.

Виступ Даміра та Насті на шоу:

Я одразу ж зрозуміла, для чого були необхідні такі виснажливі тренування, щойно почалися дуетні партії.

Це справді було вражаюче і надзвичайно технічно. Дамір з Настею як провідна пара виконували складнішу версію, і їхній виступ дійсно заворожував.  Хоча й решта пар не були лише антуражем.  Вони блискуче доповнювали загальну картину, і без них це виглядало б куди бідніше.

До самого кінця виступу я, як і решта зали, сиділа затамувавши подих. Пари виконували складні трюки, підтримки, утворювали неймовірні фігури та змушували глядачів нервово охкати від високих стрибків та екстремальних падінь.

Від Даміра з Настею важко було відірвати погляд. Вони виконували свою партію так легко, чітко та емоційно, ніби були не звичайними студентами, а готовими професіоналами. 

Мене роздирали суперечливі почуття: з одного бокк, я не могла не пишатися Мірчиком, адже він так сильно виріс професійно за цей час, а з іншого — він і Настя там, на сцені, виглядали зараз немов справжня пара. І я знову, як і на початку вистави, почувалася чужою та зайвою. 

Намагаючись заштовхнути це почуття куди подалі і пояснюючи самій собі, що це лише виступ, а мої почуття цілком нормальні, враховуючи формат наших стосунків, я так само, як і решта зали, підвелася та гучно плескала в долоні, коли шоу добігло кінця.

Овації тривали доволі довго: глядачі бажали винагородити артистів за чудове шоу та не хотіли відпускати їх зі сцени. Та вже за кілька хвилин прожектори згасли, а глядачі нерівним строєм подалися до виходу. 

Ті самі розділи, за які всі зненавиділи Даміра  і Настю :)

Щойно я відчинила двері та роззирнулася кімнатою, в якій перебувала вся компанія, мені різко захотілося зачинити їх і піти з цього місця кудись подалі.

Схоже, Насті було мало «дурощів» на кухні з Даміром — вона вирішила «подуркувати» ще й тут, всівшись йому на коліна. А найобразливіше, що самому Даміру це, вочевидь, зовсім не заважало.

Всередині мене почала закипати злість, і я розуміла, що, можливо, зараз вчиняю не надто мудро, але втриматися я не могла. 

— Я вам, випадково, не заважаю? — промовила я неголосно, підійшовши впритул.

Виставляти себе на посміховисько та робити огидні демонстративні сцени мені не хотілося. 

Настя підвела на мене очі, які так і сочилися отрутою та уїдливою відповіддю: «Добре, що ти сама здогадалася, тепер звали в захід сонця». 

У мене більше не було жодних сумнівів щодо її намірів стосовно Даміра. Цей момент ніби протверезив мене, допомагаючи глянути на ситуацію більш об'єктивно та без жодних ілюзій. Вона відверто загравала до нього, а він, зі свого боку, заохочував це відсутністю нормальної реакції на подібні жести.

— Ась, ти чого? — на обличчі Даміра відбилося щире, глибоке спантеличення.

Невже він дійсно не розуміє? Та це ж напевно не сама я помічаю, на нас вже й друзі його почали коситися. 

— Я? Та нічого. Думала ось присісти своєму хлопцеві на коліна, але в нього вже зайнято!

Один із особисто моїх улюблених епізодів:

Повагавшись ще з хвилину і подивившись, як у Даміра вчергове роз’їжджаються ноги, я все-таки кивнула та поїхала.

Яке ж неймовірне відчуття! Ноги ковзають по льоду, швидкість набирає обертів, і ти ніби летиш, відчуваючи, як усі проблеми та негаразди залишаються позаду.

На середині кола мене наздогнав Костик.

— О, дивлюся в мене тут конкурентка на звання майстра спорту, — весело промовив він, розвертаючись та їдучи спиною, аби бачити мене.

Я на це лише пирхнула та хитнула головою:

— Не така вже я й майстриня! Просто люблю кататися і непогано це вмію.

— Не применшуй своїх здібностей, — підморгнув мені Костик. — Хочеш, навчу спиною їздити?

— Від такого не відмовлюся! 

(Ромка трохи перевдягнувся в куртку Сашка, але що ж вже)))

Ну і наостанок — фото Алі та Асі з зимового балу. Скажіть, красуні?

Час пролетів зі швидкістю світла. І ось, вже настав день зимового балу. 

Сьогодні, якраз після обіду мав приїхати Дамір, і я дуже сподівалася, що він встигне на свято, адже, на жаль, він не був ще на жодному заході, який я проводила чи де брала активну участь.

Разом з Алею ми підібрали мені справді чарівну сукню: з ніжно-салатового шовку та фатину з блискітками, вона видавалася повітряною та казковою. Аля заплела мені волосся, утворивши якусь неймовірну конструкцію з переплетених дрібних та крупних кіс. А вечірній макіяж доповнив образ, надаючи мені дійсно вигляду якоїсь принцеси з мультфільма. Аля також сяяла не менше, вдягнувши насичено-зелену сукню, (так, щоб ми з нею були в одній кольоровій гамі), зробила зачіску і трохи яскравіший за мій макіяж.

І ось ми з нею стояли у вестибюлі перед дзеркалом та милувалися собою.

Щасливо всміхнувшись, ми перезирнулися.

— Ходімо, підкоримо цей бал!

Аля простягнула мені долоню і я, вхопивши її, рушила вслід за подругою.

Зала сяяла та переливалася вогнями й відблисками від яскравих прикрас. Студенти любили це свято, тож людей було дуже багато. Він різнокольорових суконь та костюмів миготіло в очах. Я залишила Алю біля столика з закусками та рушила закуліси, де мене мав чекати мій співведучий.

Книга про Асю вже на фінішній прямій! Як ви думаєте, чим завершиться її історія?

Дякую за вашу присутність, вподобайки та коментарі!