Розділ 12

За вікном вже були густі сутінки, коли ми з Оленою завершили роботу. Неспішно прибравши за собою та зібравши сміття, ми вирушили до зали, в якій перебувала вся компанія.

Мені хотілося прийняти душ перед святкуванням, і я думала запросити Даміра з собою. Якраз би і поговорили і провели разом час, якого нам так не вистачає.

З-за дверей було чутно веселий регіт та вигуки. Коли ми увійшли всередину, побачили, що хлопці вже азартно рубляться у якусь гру на приставці, а дівчата знуджено клацають у телефонах. 

Дамір якраз грав разом з Костиком, і решта компанії гучно вболівала кожен за свого фаворита.

— Даміре, — я підійшла та сіла біля хлопця на диван.

— М? — не відриваючись від гри, відгукнувся він.

— Я хотіла б піти освіжитися перед святкуванням, — промовила я пошепки, присунувшись до нього впритул.

— Так, звісно, йди, — він продовжував відповідати, не повертаючи голови від екрана. — Попроси Настю, вона тобі все покаже.

Згадка про Настю змусила мене мимоволі скривитися. Досі не могла зрозуміти цю дівчину і таке її упереджене ставлення до мене.

— Я думала, ти підеш зі мною, — я зробила ще одну спробу звернути увагу Даміра на себе, поклавши руку йому на стегно та прошепотівши цю фразу просто у вухо.

Він здригнувся і нарешті перевів на мене погляд:

— Е-е, добре, — розгублено промовив він. — Йди. Я підійду пізніше.

— Є-є-є! Та-ак! Так тебе! — вигукнув Костя, штурхаючи Даміра в бік. 

— Ось же чорт! — вигукнув той, знову зосередившись на грі. — Так нечесно! Мене відволікли! Ще один раунд!

— Ні-ні! Все за правилами…

Я не стала слухати далі, лише підвелася та рушила на вихід з кімнати. Якщо Дамір захоче, то прийде, а як ні, то… Доведеться таки трохи зіпсувати нам обом настрій перед Новим роком.

Мені необхідно було ще знайти, де Дамір поклав мою сумку з речами. На щастя, я зіштовхнулася в коридорі з Анжелікою, яка якраз виходила з ванної. 

— Анжеліко, ти часом не знаєш, де Дамір залишив мою сумку? 

— Так, звісно, він поклав її у Насті в кімнаті, ходімо.

Дівчина повела мене до дверей, за які мені сьогодні ще не доводилося зазирати. Отже, кімната, де зараз тусується уся компанія, належить Анжеліці. Я 

нечутно скрипнула зубами. З Настею перетинатися бажання не було, але й вибору теж: мені потрібні були мої речі.

Коли ми увійшли, Настя сиділа на ліжку та гортала щось у телефоні. Почувши, що хтось увійшов, вона підняла голову і окинула мене зверхнім поглядом з ніг до голови.

— Ася хотіла взяти свої речі, — промовила Анжеліка до Насті.

— Хай бере, — вона махнула рукою та знову уткнулася в телефон.

Знайшовши свою сумку, я взяла її та, трохи зам’явшись, промовила:

— Я хотіла б освіжитися до святкування. Можу зайняти ванну хвилин на п'ятнадцять-двадцять?

Звісно, можна було просто мовчки піти та купатися собі, але я вирішила проявити чемність, про що й пошкодувала цієї ж миті.

— Звісно, — Настя солодко всміхнулася та додала: — Одразу ж після мене. Сподіваюсь, ти маєш власні засоби гігієни.

Вона підскочила, вхопила рушник зі спинки стільця та вилетіла з кімнати. Я стояла посеред кімнати та з німим здивуванням на обличчі проводжала її поглядом.

— Що це з нею? — почувся збентежений голос Анжеліки.

— А що, така поведінка їй не притаманна? — спитала я, не обертаючись.

— Не дуже, — задумливо відповіла вона.

— Гм. Схоже, я не подобаюся твоїй подрузі, — я видала криву посмішку та пішла до дверей. — Посиджу на кухні поки що. Сподіваюся, я нікому там не заважатиму.

З кімнати я виходила із дивним збентеженням та важкістю на серці. Більш явної демонстрації того, що тобі тут не раді, важко й уявити.

На кухні нікого не було, тож я змогла хоч на мить видихнути та трохи розслабитися. Вирішила, що можна поки що подзвонити Стасі й поговорити про все, що відбулося за цей час. Впевнена, вона зможе мене зрозуміти.

Швидко набравши номер, я нетерпляче чекала на відповідь.

— Асю? Все гаразд? — відповівши на виклик, одразу ж спитала Стася. 

Від її питання мені захотілося розридатися, та я стримувала себе як могла. Не хочу здатися плаксивою істеричкою.

— Не знаю, — обманювати її я не збиралася, тому виклала все як є. — Мені тут дуже самотньо, Стась. Я почуваюся геть не в своїй тарілці.

Я розповіла Стасі про все, що сталося від того моменту, як ми з нею розпрощалися: двозначна поведінка Насті, її криві погляди в мій бік, відстороненість та навіть деяка байдужість Даміра, мої власні переживання та думки. Стася слухала, часом вставляючи коментарі, та висловлюючи мені свою підтримку. 

— Асю, мені дуже прикро, що тебе там так паскудно прийняли! Я не думала, що таке можливо. Від Даміра я взагалі не очікувала!