Розділ 16

— Стасю! — я кинулася дівчині назустріч, розкривши руки для обіймів.

Стася відповіла мені взаємністю, демонструючи свої чарівні ямочки на щоках та тихенько посміюючись. Дивно, як за такий малий термін абсолютно незнайома людина може стати такою рідною. 

— Я така рада тебе бачити, Стасю! — не стримавши емоцій вигукнула я.

— Та ж лише вчора зранку бачилися, —- розсміялася вона. — Але я теж дуже рада зустрічі!

Стася була разом із Сашком та Ромою. У Ади з її хлопцем не вийшло прийти — мусили їхати до рідних. Я привіталася з хлопцями, і Стася почала мене допитувати щодо минувшого свята. Ми відійшли вбік, і я розповідала їй, охоче ділячись своїми емоціями та переживаннями, аж поки до нас нарешті не приєдналися Дамір з Костиком.

Аби не тягатися з сумками, вони вирішили залишити їх у найближчих камерах схову. Тож на виході з метро ми розділилися: я рушила назустріч Стасі, а вони пішли відносити речі.

— Здоров, Даміре, — Сашко простягнув йому руку для привітання. — Костику.

Хлопці по черзі потисли одне одному руки, поки ми зі Стасею тупцювали, починаючи потроху замерзати.

— Який план? — запитав Дамір, підставляючи мені лікоть для опори.

— Думаю, покажемо Асі наш розважальний центр, — відповіла йому Стася. — Заодно сходимо там на ковзанку.

— О-о-о! Ковзанка! — захоплено вигукнула я. — Я з радістю! Люблю кататися, але у нас ковзанки немає, а до найближчої треба їхати у сусіднє місто кілька годин.

— Чудово! — задоволено промовила Стася. — Отже, сьогодні за планом розважальної програми — ковзани і морозиво!

— І лате! — вигукнула я, потираючи замерзлі руки.

— І лате, — сміючись, підтримала мене Стася.

До розважального центру ми дісталися доволі швидко, він знаходився в центрі, неподалік затишного парку. Зима продовжувала лютувати, тож прогулянка була надзвичайно приємною, хай ми й встигли добряче замерзнути. Але кучугури снігу, засніжені дерева та новорічні вогники, які з'являлися то тут, то там — створювали неймовірну атмосферу, якою хотілося насолоджуватися, не відводячи погляду.

Крізь усю цю казкову красу ми нарешті дійшли до розважального центру. Це була величезна скляна будівля на три поверхи. Фасад якої, як і парк, який ми минули, також декорований гірляндами та великими новорічними фігурами.

Вхідні двері сяяли, оповиті по контуру густою золотистою стрічкою з лампочок, а коли ми зайшли всередину, я не могла припинити крутити головою, намагаючись вхопити кожну деталь. Найпершою погляд вловлював величезну пухнасту ялинку, яка стояла просто по центру першого поверху. Величезний бант на верхівці, блискучі стрічки, вогники та яскраві срібні сніжинки прикрашали її згори донизу.

Навколо ялинки стояли лавки, декоровані великими червоними бантами. Між лавками — фігурки сніговиків, оленів, великі й малі коробки з подарунками.

Тут було дуже багато народу: сім’ї з дітьми, школярі, пари різного віку. Всі весело всміхались, робили фото та з захватом розглядали казкові декорації.

Ми з друзями теж підійшли, аби зробити знімки. Сашко й сьогодні мав при собі фотоапарат, тож залюбки пофотографував і мене з Даміром, і зі Стасею, і всіх нас разом. Я також зробила йому фото зі Стасею і в компанії. 

Після цього ми вирішили одразу ж піти на ковзанку, а потім вже по напої, морозиво і перекус.

На ковзанах я кататися вміла і дуже любила. Можливо, тому, що все своє дитинство я провела, ганяючи на роликах по двору. Але можливості часто відвідувати ковзанку не було, тож я надзвичайно раділа такій рідкісній нагоді.

На щастя, нам не довелося довго чекати на початок сеансу, адже попередній завершувався за десять хвилин. За цей час ми якраз встигли взяти ковзани, шкарпетки і неспішно перевзутися.

— Одразу попереджаю: я не профі, — гмикнув Дамір, підводячись, та намагаючись призвичаїтися до ковзанів. — Якщо вб’юся на цьому льодовиську — звітуватимете перед командиром самі.

— Він буде дуже задоволений, що позбавився такої скалки, як ти! — вигукнув Костик, та пригнувся, ухилившись від штурхана Даміра.

— А ти, Костику, вмієш кататися? — поцікавилася в нього я.

—Еге ж, — гордо випнувши груди, сказав той. — Я, можна сказати, — майстер спорту з фігурного катання.

Всі весело пирхнули  з цієї самопрезентації.

А коли почувся дзвоник, який означав початок заїзду, наша компанія дружно рушила на лід. Мені не терпілося прокатитися, добряче розігнавшись. Проте не хотілося й Даміра залишати самого, адже він справді не дуже добре їздив, і зазвичай половину всього часу проводив, тримаючись за бортик. Не те, щоб ми багато разів бували з ним на ковзанці, але двічі випадало відвідати.

Стася з Сашком випурхнули на лід і одразу ж впевнено поїхали, тримаючись за руки. Рома теж рушив слідом за ними. Сашко навіть фотоапарат на собі залишив, на що я дивилася з деяким острахом: не знаю, чи стало б мені сміливості вийти на лід з фотіком, як би добре я не каталася.

Костик також не збрехав про свої здібності, він і справді справно катався, і навіть кілька фінтів та їзду спиною вперед продемонстрував. Я аж рота відкрила від здивування.