Зізнаюсь чесно — я довго вагалась.

«Мовчати не можна» — темний роман, угода, небезпека, Діана і Роман що йшли до одне одного крізь місяць складнощів. Ви читали, чекали, коментували. Я звикла до цих героїв.

А потім вони пішли. Фінал написаний. Крапка.

І я сиділа з порожнім документом і думала: що далі.

Відповідь прийшла несподівано — як зазвичай приходять правильні відповіді. Не запланована, не з голови. З того місця де живуть історії що хочуть бути написаними.

Львів. Старий будинок. Жінка що отримує листи від чоловіка який помер рік тому. І незнайомець що з'являється в сусідній квартирі — з його жестами, його звичками, і провалами в пам'яті де мало б бути все найважливіше.

«Той, що повертається» — це моя перша параноромантика. Містика, старовинні дзеркала, питання на яке немає простої відповіді: що робити якщо кохання не вміє закінчуватись?

Це — інший жанр. Повільніший. Атмосферніший. Тут менше гострих кутів і більше того що між рядками.

Але є те що залишається — психологія, справжні відчуття, двоє людей що намагаються зрозуміти одне одного і себе.

Шість глав вже є.

Соломія чекає. Олег чекає. Дзеркало — давно чекає.

Заходьте якщо не боїтесь темних кімнат і старих будинків що пам'ятають більше ніж ми хочемо знати. ❤️

Львів. Жовтень. Листи від мертвих.

Ласкаво просимо.