Може, краще бути жертвою? Або, взагалі, померти та не мучитися? Герої книги "Заповіт Везунчиків"

https://booknet.ua/book/zapovt-vezunchikv-b447926?utm_medium=repost&utm_campaign=447926&utm_term=7508720&utm_content=1&utm_source=native 

вибирають життя. З чистого аркуша. В новому незвичайному світі. Залишаючи минуле назавжди. Але це життя, а не існування. 

А зараз про те, що робити, якщо ви не народились везунчиком. І варіант "жертва" вам також не до вподоби. 

Афірмації мають дуже низький КПД, та дуже часто працюють, як в тому анекдоті про їжачка. "Я не хочу в туалет, я не хочу в туалет. Я не обіср...ся, я не обіср....ся".

Наприклад, якби Стівен, замість того, щоб працювати з причиною своєї залежності від їжі, доводив би, що все нормально, просто молодий зростаючий організм потребує додаткових ресурсів. Ця афірмація закінчилася б зайвою вагою, та іншими проблемами зі здоров'ям.

Потрібно змінювати спосіб мислення. 

Замість "гарної людини потрібно бути багато"  чесно сказати собі " я маю проблему, і проблема ця зовсім не надмірне споживання їжі. За нею стоїть щось більш глибоке". І тут ми знов повертаємося до питання про жертву. Жертвою бути зручно. Вигідно. Можна образитися на будь-яку людину, яка почне казати про зайву вагу. Неважливо, що це правда. 

І я не буду казати - Стівен зміг, то й ти зможеш. Ні. Я скажу так. Стівен вибрав розбиратися, та діяти. І впорався сам. Але якби  була потрібна допомога друзів, то звернувся б до них. Тому що везунчики своїх не кидають. Не ображають. Не осуджують. Підтримують. 

Де ж знайти таких в нашому буремному світі? Далі буде...