— Марат?!

Я впізнав голос батька одразу.

Чорт.

Соломія теж почула. Вона завмерла буквально на секунду, а потім різко спробувала підвестися з колін.

— Солю, зачекай…

— Там люди!

Вона смикнулася ще раз і раптом скрикнула від болю.

— Ай! Марат!

Я одразу опустив погляд і побачив, що кілька пасом її клятого довжелезного волосся заплуталися в моїй ширінці.

Тільки цього мені зараз не вистачало.

— Не рухайся.

— Ти серйозно?! — прошипіла Соломія, почервонівши так, як я ще ніколи її не бачив. — Марат, там купа людей, а я стою перед тобою на колінах!

Я й без неї чудово це бачив…Як і всі інші.

Батько стояв за кілька метрів від альтанки. Поруч із ним — Рустам, Камел, кілька старших родичів з обох сторін. За ними зупинялися інші гості, які, очевидно, теж вийшли шукати нареченого, зниклого менше ніж за годину до церемонії.

І Маріанна.

Ніхто не говорив. Та й що тут було говорити? Соломія на колінах біля мого паху, її сукня збилася, мої штани ще не застебнуті, а я намагаюся виплутати її довге світле волосся з ширінки.

Навіть найнаївнішій людині не вдалося б переконати себе, що ми усамітнилися тут обговорити погоду.

Маріанна видала якийсь тихий звук. Я підняв голову, вона дивилася на нас. Її обличчя було абсолютно білим.

Кур'єр — мільярдер