Маленький візуал і маленьке оновлення.
Після «Крихітко, біжи!» складнувато перемикатися 

«Квартира поверхом ліворуч» йде важко ) І ці нові київські реалії взагалі не надихають на жахастик. Хочеться назад до сонячного Вайткліфа, а не в цю стрьомну міську багатоповерхівку.

Тож поки що — трошки уривків і візуалів...

— Припини довбати стіну, — попросив він якомога спокійніше й, трохи подумавши, додав: — Будь ласка. 

— Просто мені самотньо... 

«А мені — страшно», — подумав Данило, тупцюючи в проході. 

На вулиці глухо бухнув ще один вибух — схоже, спрацювала ППО. Данило машинально відкрив новинний канал. 

— Що це було? 

— ППО. Нас обстрілюють. 

Дівчина трохи помовчала, а потім запитала. 

— Хто? 

— Ху*ло в пальто, — відрубав Данило. 

Запала тиша. 

«Якась дивна, чорт забирай», — подумав він і недовірливо похитав головою. Серце й досі шалено калатало в грудях. Здавалося, адреналіну для однієї ночі вже було забагато. 

Решту ночі Данило проспав на тому самому килимку, але вже ближче до балкона. Здавалося, тепер він більше боявся не кацапських дронів і ракет, а дівчини, яка розмовляла з ним із-під ванни.