— Visus Per Cranium, — прошепотіла я. — Ну що ж… Подивимося, що ховається в черепі цієї чорнокнижниці.

За що я не любила цей обряд? Причин було багато, і головна з них полягала навіть не в його надмірно театралізованому виконанні, а в бруді. Багно легко змивається водою, а брудних думок позбутися значно важче. Вони прилипають до свідомості, наче кровожерні п’явки, та висмоктують здоровий глузд. Прості люди навіть не уявляють, наскільки огидно потрапляти в голову іншого.

Читання думок зовсім не схоже на читання книги. Та й які букви ви взагалі очікували побачити в розумі людини? Пірнати в чужу свідомість — майже те саме, що занурюватися в темний бурхливий вир образів, хвилювань, спогадів і бажань. Що саме ти виловиш із цієї каламуті — залежить від тебе. Хтось міг дістати повну історію життя та розкрити всі секрети, починаючи з першого вдиху, а комусь навіть останні п’ять хвилин давалися з труднощами.

В ідеалі місцем для його проведення мав слугувати нічний храм або хоча б кімната без даху, щоб місяць дивився прямо на учасників. Коло з чорних свічок, що горіли холодним синім полум’ям, повинно було оточувати кам’яний вівтар із черепом, на очниці якого клали кристали самородного аметисту.

Спочатку треба було окурити коло свічок пахощами евкаліпту, розмарину та кедру, щоб полум’я стало брамою між світом тиші та світом думок. Евкаліпт стимулює розумову діяльність та сприяє чіткості думок. Розмарин чудово підходить для очищення розуму від усього зайвого, а кедр заспокоює, додає впевненості та допомагає зосередитися.

Повітря ставало густим, і можна було почути тихий шепіт, ніби сотні голосів говорили одночасно. Потім чародійка урочисто промовляла слова: Visus per cranium, mentem revelare, silentium rumpere. Тіні думок вислизали з голови і танцювали навколо черепа, доки вона не торкалася кристала та не починала чути слова, що ніколи не були вимовлені. Цей обряд був не просто магією — це було проникнення у найпотаємніші куточки розуму, куди навіть сама людина боялася заглядати.

Так описували цей ритуал у старовинних фоліантах, але ніхто ніколи не проводив його настільки пафосно. Об’єкт «зчитування» лягав просто неба, навіть не зважаючи на час доби, а чорні свічки замінювали тим, що траплялося під руку. Горить? Значить, підходить. Коли ми з Делією тренувалися для екзамену Фіфи, то просто лягали на траву в парку і запалювали звичайний масляний ліхтар. Але череп… без нього не обійтися. *