Міні-історія: Сонний хорор

Просто захотілося написати про сон, який колись мені наснився. Іноді він досі мене тригерить, і сьогодні я знову його згадала:

В будинку було порожньо. У моєму першому домі — тому самому, що закарбувався ще зі шкільних років. Але тепер я була дорослою. Всюди стояли коробки, а зі світлом знову були якісь проблеми. Чоловіка вдома не було, тож та частина мене, яка вперто вважала себе майстром на всі руки, повела до лічильників.

Саме тоді стала помітною дивна щілина між дошками підлоги. Відсунувши одну з них, перед очима відкрився вузький прохід у маленьку кімнатку, схожу на стару комірчину.

Я обережно спустилася туди. Від стрибка в повітря здійнявся пил, і лише тоді стало видно, що комірчина має продовження.

Телефон у кишені трохи заспокоював. Принаймні мене могли знайти. Та й хіба можна загубитися у власному домі? Ця думка здалася абсурдною, і від того стало трохи легше.

— Гаразд... — тихо прошепотіла я, рушивши коридором із облізлими стінами.

Попереду виявилася ще одна квартира, крізь запилені вікна якої пробивалося сонячне світло. Та попри це, десь глибоко в серці сиділа тривога.

Кімнат було купа, і всі — із застарілими меблями, яких ніхто не торкався щонайменше кілька років. Наростало стійке відчуття, наче тут є ще хтось. Можливо, це вже уява вимальовувала привидів людей, які могли тут колись жити, але все ж нікого не було.

Раптом я почула цокіт по паркету й помітила, як з-за столу вибігла маленька чорна собачка. Це був пудельок із круглою кучерявою головою, схожою на акуратно підстрижений кущик.

— О, Белла... — видихнула я з полегшенням. — Як ти тут опинилася?

Взявши її на руки, я притулила собачку до себе, і стало вже зовсім спокійно.

— Ну... Давай повертатися назад? М? — усміхнулася я, та раптом знову почула цокіт лап.

Серце застигло.

З-за дивана показалася ще одна собака — і здалося, що це і є Белла. Вона зупинилася й грайливо нахилила голову, хитаючи хвостом.

— Тоді хто... у мене на руках?..

Погляд повільно опустився вниз, на ту чорноту, що була між моїми тремтячими пальцями, — і в ту ж мить я прокинулася.