Післясмак від книги «смертельний досвід 18+»
Вітаю спільното,
Вперше знаходжусь, мʼяко кажучи в трансі від прочитаного, і саме тому не можу промовчати....
Прочитала повністю твір автора Іван Павелко "Смертельний досвід 18+" https://booknet.ua/book/smertelnii-dosvd-b450442і і вперше, мабуть, за весь час перебування на платформі: я в жодному разі не радила б цю книгу до прочитання. І не тому, що я занадто емоційна , а через наступні моменти які я спробую аргументовано пояснити.
Мені вже траплялась ця книга на очі раніше, я бачила навіть писали гарні рецензії на неї і тому було цікаво самій прочитати, але чогось я відкладала в довгий ящик прочитання і ось нарешті прочитала:
Побачивши під книгою багато позитивних відгуків я наївна подумала, що прочитаний контент допоможе мені краще зрозуміти, що насправді відбувається. Але, відверто кажучи, те, що я прочитала, не лише загнало мене в ступор, а й залишило гіркий післясмак, від якого важко відійти.
І справа навіть не в описаних подіях — хоча тепер я вже не впевнена, що все викладене відповідає дійсності. Найбільше мене здивувало використання автором грубої та нецензурної лексики («підар», «срали», «нам пезда», «виблядку»). Не знаю, як для інших, але мені як читачеві це було неприємно. Так, Ви могли б сказати, що я могла просто пройти повз — і це правда. Але питання інше: що саме автор хоче донести, використовуючи подібну лексику? Чи це прояв поваги до читача? Чи це художній прийом? У цьому випадку його мета для мене залишилася незрозумілою....
Я розумію, що книгу написала військова людина і що війна — це жорстока реальність. Однак виникає питання: навіщо настільки детально й натуралістично подавати певні моменти? У тексті згадуються конкретні міста та місця укриттів під час бойових дій, зокрема каналізаційні системи, де переховувалися люди. Наскільки мені відомо, під час війни подібна інформація може стосуватися стратегічних об’єктів, тому її публічне висвітлення виглядає сумнівним.
Найбільше ж занепокоєння викликали епізоди, де автор описує знущання над противником. Зокрема, фрази на кшталт «хто хоче до розвідроти — різати генералам вуха?» викликають шок. Чи справді це спосіб популяризації наших військових? Чим тоді ми відрізняємося від тих, кого засуджуємо? Якщо подібні дії подаються без критичної оцінки, це виглядає як їхнє виправдання або навіть романтизація жорстокості.
Особливо моторошним виглядає опис: «не хочу описувати, що ми з ним робили за наших вбитих хлопців… він мріяв про смерть… що з ним робили далі…». Складається враження, що автор цим майже пишається і лише згадує, що не описує деталей через можливу модерацію, а не з моральних міркувань.
Епізод, у якому противник нібито йшов під обстрілом, не відчуваючи болю, наче робот, виглядає швидше як фантастика, ніж як реальний опис подій. Прострілені руки й ноги, але людина продовжує рухатися, не зупиняючись — це викликає більше недовіри, ніж співпереживання.
Так само неоднозначно сприймається сцена: «підбіг, добив, здер шкуру з пір’ям». Я розумію, що військові стикаються з голодом і виживанням у нелюдських умовах. Але стиль опису створює відчуття, ніби автор отримує задоволення від самого процесу, що вже викликає асоціації із садистськими нахилами — і це лякає.
Усе це підсилюється тим, з якою деталізацією описуються знущання над ворогом, коли той бажав смерті. Якщо все написане відповідає дійсності, то, по-перше, такий твір може дискредитувати військових, а по-друге — змушує замислитися над моральними якостями самого автора. І виникає просте, але тривожне запитання: скільки людей із подібним досвідом повернеться після війни і чи буде суспільство готове до цього?
Я щиро вдячна кожному військовому за їхню службу та жертовність — це беззаперечно. Але чи означає це, що будь-яка форма подачі досвіду є доречною? Особисто для мене — ні. Можливо, я помиляюся, але після прочитання залишилося більше запитань, ніж відповідей.
І так, здається, подібні зауваження вже звучали раніше, однак автор, на мою думку, їх не почув і жодних висновків не зробив.
Ось так виглядає моя аргументація з гірким післясмаком...Це моя особиста , субьективна, але щира думка , як читача. Тепер маєте право закидати мене помідорами і камінням....Принаймні це щиро, ніж поставити лайк і піти далі.....
Все це саме я чесно написала автору під книгою... Тож все сказано тут не було поза спиною.. Це мій погляд на твір зі сторони і можливо він не вірний, але вже який є...
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВи розумієте, що все це відбувається насправді, але не хочете про це читати? Я правильно вас зрозуміла?
Настя Читач, Я краще промовчу...
"Скільки людей із подібним досвідом повернеться після війни і чи буде суспільство готове до цього?"
Ви навіть не уявляєте...
Подивився, що там у книзі додалося розділів... Я-то її читав, коли там тільки перший був. Але, спираючись на Вашу ж рецензію, відповім так:
Що стосується того, що "різати вуха генералам" - не бачу нічого такого у цьому. Ну типу, це умовний емоційний заклик. Як "зі щитом чи на щиті" чи щось подібне. Я можу допустити, що хтось дійсно робив це у прямому сенсі, втім, можу також і допустити, що це було скоріш виключення.
Стосовно катувань - не знаю, не читав. У будь-якому разі скажу загально: засуджую, але розумію. Це бумеранг, який було запущено ще дуже і дуже давно. І тепер він буде битися... ну до кінця людства напевно!
Стосовно виживання: Ну, якщо подивитись навіть не військові які-небудь фільми, а звичайні документалки... Так, людей подібне може задовольнити. Коли людина днів шість не їла, то вона тварину з'їсть і разом зі шкірою, і разом із пір'ям, і навіть якщо та волати буде. 21 сторіччя у плані голоду - дуже комфортне.
(далі у сабкоментарі)
LibertyFox, Це не все одно…. Це дискримінація військових… якби я була москаликом і прочитала це- повірте мені це б вже транслювалося на всіх кацапських каналах з лозунгом «Хохли нелюди»…. Тільки б тоді це все бачив весь світ, а не читав коментарі...Чим тоді наша країна відрізняється від країни агресора і йому подібних?..
Я тут на букнет ще не таке читала. Це війна без прикрас. Де помирають люди. І це справжня книга. А ви б краще пройшли мимо, чесне слово. Я читала і рекомендую кожному. Ось така війна без прикрас. Кажу як жінка в якої в самої чоловік на війні....
Оксана Павелко, Дякую за підбірку
Бачила багато різних рецензій. Додала в бібліотеку. Але ще не читала! Але в мене племінник на війні. Після його історій, сумніваюсь, що мене може щось здивувати... ((((
Щастя, Дивлячись що саме писати про війну. Я теж пам'ятаю, що тема війни тут майже табуйована, але, напевно, не заборонено писати про окремі епізоди з чийогось досвіду, або вузька сюжетна лінія без масштабування в мірах країн.
Дякую всім хто мене зрозумів та підтримав, гарноно всім дня, миру та тиші, хай увас всіх буде злагода
, мир та тиша, всім міцного
здоровья❣️❣️❣️❣️✌️
LibertyFox, ❤️❣️❤️дякую
Це війна, там немає місцю романтики. Брат на війні, тому пишу з його досвіду. Коли наші хлопці тижнями сидять без можливості отримати їжу та воду і п'ють власну сечу, то тут уже не до етичних міркувань про здирання шкіри з пір'ям. Складається враження, що Ви у вакуумі живете. Людина з простріленими руками і ногами може деякий час рухатися і не відчувати болю через викид значної кількості адреналіну. "Відрізати вуха генералам" - не буквально, це швидше переносне значення, заклик, вираз у військових колах. Загалом, не зовсім приємне враження від Вашого блогу, але воно має місце бути. У кожного з нас своя думка щодо війни. Завжди буду захищати наших військових, бо вони живуть в нелюдських умовах і ризикують найціннішим, що у них є - своїм життям. І найбільш їх ображає саме ставлення мирних українців до них - як до прокажених. Вони не винні у тому, що в декого не витримує психіка.
Мія Содо, Дякую за Вашу думку. Де в моєму блозі Ви бачите хоч слово не поваги до військових? Навпаки… Не треба будь ласка, перекручувати мої слова. Це моя думка, у Вас вона інша і Ви можете її висловити так само як і я….
Ті, хто тут, повинні чути тих, хто там. І розуміти, і шанувати, і розмовляти.
Вадим Сухобрус, Все що мене муляло я описала дуже детально. Дякую за Ваші коментарі і думки…
Та все ж таки дякую вам за ваш щірий коментар, за вашу працю, ви правельно написали у кожного своя думка.
Ірина Бібік, Так звісно, лесточі не покажуть помилок написанного, ви праві, погоджуюсь з вами, ч написав як написав, ще раз дякую за аашу думку.
Зазвичай я стою осторонь з відерцем попкорну в руках в таких випадках, але цього разу таки лишу свої п'ять копійок.
В книзі описані події, які припадають на час свавілля агресора в Бучі та інших міст України, які першими пізнали всі смаки руського міра. Не хочу згадувати ті речі, але напевно люди вже забули про вирвані зуби в дітей доброзичливими руками, зґвалтування тих де дітей природнім і неприроднім способом, як і їхніх матерів на очах дітей та чоловіка, і навпаки... Багато чого було пережито і описано в ті часи... Я не виправдовую жорстоке поводження ні в якому разі, але я особисто розумію і пам'ятаю через що саме могли ставитися так до незваних гостей.
Щодо нецензурщина... особисто я і не таке читала, тож і розсусолювати цю тему не стану)))
А щодо садизму, яке ви вбачали до ворони... Який тут садизм, якщо люди перебувають під обстрілами і часу на лагідну епіляцію пінцетом, чи, як звикли за технологією обвалки птиці, не має умов, а їсти хочеться, а підвести їм не можуть бо ж РСЗО та балістика гепали так, що давали часу хіба що перекурити... Я особисто спілкувалася з тими хлопцями, які разом з автором сиділи в окопах безвилазно навіть справляли нужду там же...
Оксана Павелко, Тут я з Вами не погоджусь … Я не вважаю, що описані події оправдовують стилістику написання…я розцінюю це , як романтизацію жорстокості і дискримінацію військових….якщо хтось веде себе по звірськи- це не дає право повторювати це… Можливо у Вас інші цінності,, але для мене це не припустимо і тим паче не гідне…
Ввш шок явно глибший за лайку
Олена Ранцева, ❤️
Дякую за рецензію, обов'язково прочитаю цю книгу, дякую автору за працю
Валентина Бродська, ❤️
Не влізло все, тому продовжу далі)))
Мені зараз згадалося, як нашим хлопцям "відпрепаровували" звичайним мисливським ножем і голови і зовнішні статеві органи без будь якої анестезії... І тої дичини гуляло інтернетом безліч, і благо я таке не дивилася, не витримала б, але дивилися інші і ходило це все повітрям, тож женевська конвенція за ними не те що плаче, а навзрид ридма ридає...
Я мала честь спілкуватися з авторами, і звичайними пересічними людьми, які були в окупації, і я впевнена в чомусь вони мене підтримали б.
Ваша рецензія також цікава. Відчувається старання і витрачання часу на прочитання і написання, тож вашу роботу я ні в якому разі не знецінюю, але тут вже мене тригернуло, бо я добре пам'ятаю ті часи і тривалий час я багато чого слухала в телефонному режимі. Текстом ніколи не передаси, так як відчуваєш, тому і виходить, що кожен бачить та інтерпретує під власним кутом.
Щіро дякую навіть за таку Рецензію, кому цікаво той прочитає, і зрозуміє, фантастики ніякої не має є те що є, ще раз щіро дякую✌️
Ірина Бібік, Дякую, дякую, все добре , у кожного своє розуміння і своє бачення, та
все одно вам дякую адже ви
потратили час на
прочитання та написання
рецензії та коментарів,
гарного вам дня
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати