У першому з яких Брі нарешті зустрічає свого Фамільяра, бо їй пообіцяли у минулому. А в другому Дельфі розкриває частину правди. 

За цією розмовою я й не помітила як випадково перечепилася і вже була готова зустрітися колінами з підлогою. 

– Ви надто необережні,  леді, – почула знайомий голос того, з ким танцювала на балу маскараді. 

– Приємно зустріти вас знову, – сказала я щосили стримуючи себе від зайвих розпитувань. 

Як він зміг пройти через двері? Як він знав, що я тут? Як він…

Цього разу його зовнішність була дещо чіткіша. Я вже могла зрозуміти, що його волосся світле і розтріпане, а погляд веселий і наче сповнений якогось азарту. 

– Як мені вас називати? – запитую таким тоном, наче від цього питання залежить моє життя. 

Я зрозуміла вас авторки. 

– Регулус, – каже він на прощання. 

Отже, той хто щойно був переді мною знав, що саме я можу подумати при згадці цього імені. 

А якщо знав…

Я згадала про слова Еліс, що вона незабаром влаштує мені зустріч. 

І це мав бути мій Фамільяр. 

– Про що ти хотіла поговорити? 

– Я прочитала щоденник Елері, – з повним вини і розкаяння голосом сказала вона. 

Я думала вона скаже дещо інше, а сестра перевершила саму себе. Та ну навіть та Дельфі не опускалася до того, щоб брати мої речі. Хоча я ж нічого про це не говорила. 

– Ну принаймні ти сказала. І що дізналася щось таке, що змусило поділитися зі мною? – сказала дещо холодніше, аніж планувала спочатку. 

– Брі, – натомість запитала вона мене дещо налякано, – невже я стану наступною? – її погляд був відчуженим, наче вона не зверталася особисто до мене. 

– Я…правду кажучи, теж прочитала твій щоденник у іншій реальності, тільки у цій не можу згадати, що там було, – пробурмотіла я, тим самим тоном, що й вона спочтаку. 

От тільки, реакція Дельфі мене здивувала. Чи точніше її повна відсутність. 

– Знаю, – тихо сказала вона зустрівшись зі мною поглядом, – бо це я його й залишила, – сказала вона спокійно, наче говорила про погоду за вікном. 

– Ця пісня не має значення. Принаймні того, яке ти у неї вкладаєш, – сказала вона тоном, наче до дитини. 

Ну справді ти ж не знаєш, що я усе бачила і більше, ніж ти хотіла мені показати. 

– Але ти ж більше не зможеш заперечити, що вас з нашим драконом нічого не пов'язує, – переможно протянула я. 

Вона підняла руки у жесті “здаюся” і кивнула. Наче нарешті перестала боятися озвучувати правду, а тоді добила мене дещо неочікуваним. 

– Скажу тобі чесно не тільки з ним, але про це ти моя молодшо сестричко дізнаєшся пізніше. А на сьогодні з тебе досить. 

 Телеграм канал ( Додала візуалізації, яких немає в блогах до попередніх розділів)