Розділ 23. Пришвидшення

Елевонда. Попередній розділ я записувала пізніше, тому він дещо не збігся з хронологією. Бо тут події мали відбуватися одразу після зустрічі з Еліс, а отже, снитися їй нічого не могло. 

Дельфі чекала на мене. Здавалося їй дуже хотілося розпитати мене про все, що відбулося, але я не знала, що можна розповісти. 

Та й насправді більше хотіла підготуватися до початку нового семестру, а не витрачати час на дурні розмови. 

– Я хочу тобі дещо розповісти, – неочікувано сказала вона і я так і завмерла, розстібаючи взуття. 

– Один момент. 

Так швидко як сьогодні я ще ні разу не перевдягалася. Ще раз помивши руки я сіла на своє ліжко і нетерпляче подивилася на неї. 

– Про що ти хотіла поговорити? 

– Я прочитала щоденник Елері, – з повним вини і розкаяння голосом сказала вона. 

Я думала вона скаже дещо інше, а сестра перевершила саму себе. Та ну навіть та Дельфі не опускалася до того, щоб брати мої речі. Хоча я ж нічого про це не говорила. 

Серйозно, невже ті двоє про це не знали і саме через це не попередили. Я важко зітхнула і підійняла руки до стелі, мовляв слів немає. 

– Ну принаймні ти сказала. І що там дізналася щось таке, що змусило поділитися зі мною? – сказала дещо холодніше, аніж планувала спочатку. 

– Брі, – натомість запитала вона мене дещо налякано, – невже я стану наступною? – її погляд був відчуженим, наче вона не зверталася особисто до мене. 

А потім я дещо згадала і відчула як спиною пробігли мурахи. Пришвидшення, так спочатку Еллі хотіла назвати цей розділ, і можливо дозвіл отримано. 

– Я…правду кажучи, теж прочитала твій щоденник у іншій реальності, тільки у цій не можу згадати, що там було, – пробурмотіла я, тим самим тоном, що й вона спочтаку. 

От тільки, реакція Дельфі мене здивувала. Чи точніше її повна відсутність. 

– Знаю, – тихо сказала вона зустрівшись зі мною поглядом, – бо це я його й залишила, – сказала вона спокійно, наче говорила про погоду за вікном. 

Ну точно…І як я тільки не подумала про це раніше. Це ж очевидно було від самого початку. Тепер зрозуміло чому Кліта про неї нічого не знає, мабуть, Дельфі й справді ніколи не було в тій академії. 

І все ж щоденник все одно наче зображував дві реальності. 

– Що ж такого у тебе відбувається сестро, що ти мусила заховати цей щоденник у іншій реальності? – зі щирою тривогою запитала я, чи у моєму голосі справді промайнула дрібка іронії. 

Вона обійняла себе руками і подивилася на мене інакше. 

– Я в житті не змогла б розказати про все вголос, – її тон був дивним, а погляд став зовсім незрозумілим. 

Що ж такого вона приховує? 

Елевонда. Таке після чого ти будеш її ненавидіти. І не зможеш пробачити, тільки зрозуміти. 

Чому вона говорить про це зараз? Я відвернулася і щосили закліпала. Я просто дочитаю щоденник і усе зрозумію. І попри все я не буду ненавидіти Дельфі. Ні за що! Тому що вона моя сестра. 

На цьому моменті аура авторки змінилася. Наче я говорила щось таке, що вона не хотіла чути. Або сама пройшла. 

 – Ти впевнена, що я можу читати його? – нарешті запитала я, відчуваючи себе ніяково. 

– Так, ти повинна, Брі, – кинула вона рішуче, навіть дещо наказовим тоном, – правда повинна стати відкритою, інакше це коло ніколи не замкнеться, – вона говорила як людина, яка несе важкий тягар, бажає його скинути, але не може. 

Мабуть, їй і справді полегшає, коли мені буде відомо. 

– Я дочитала до пісні “ma meilleure ennemie” – відповіла чесно, змовчавши лише про видіння, – взагалі чому ти її обрала. Це натяк на щось важливе? – я не називала імені, знала вона й так зрозуміє. 

А якби сказала, одразу б себе видала. А це було не бажано. 

– Отже, все ще попереду, – приречено зітхнула вона, – але також це значить, що у мене є ще трохи часу, – її усмішка на мить стала умиротвореною. 

– А ще я тепер знаю, що ви і Сильфід істинна пара, чи не так? – запитала не з цікавістю, а лише бажанням почути відповідь. 

І головне правдиву. Я пильно дивилася їй у очі. Дельфі лиш похитала головою. 

– Ця пісня не має значення. Принаймні того, яке ти у неї вкладаєш, – сказала вона тоном, наче до дитини. 

Ну справді ти ж не знаєш, що я усе бачила і більше, ніж ти хотіла мені показати. 

– Але ти ж більше не зможеш заперечити, що вас з нашим драконом нічого не пов'язує, – переможно протянула я. 

Вона підняла руки у жесті “здаюся” і кивнула. Наче нарешті перестала боятися озвучувати правду, а тобі добила мене дещо неочікуваним. 

– Скажу тобі чесно не тільки з ним, але про це ти моя молодшо сестричко дізнаєшся пізніше. А на сьогодні з тебе досить. 

Вона зістрибнула з ліжка і більше нічого не сказавши відкрила двері і вийшла з приміщення. Залишивши мене розгублено дивитится їй услід. І що вона мала на увазі?  

Неочікувано для себе зайшла в телефон і написала повідомлення нашому декану. 

Довго писала і стирала, поки не зупинилася на звичайному. 

“Добрий день

Я б хотіла запитати, чи ще можна обирати наставників?” 

Відповідь прийшла швидко і як завжди лаконічно. Професор Таер нагадував мені вихідця з академії Суддів такий самий холодний і надто вже раціональний. 

“Так. Зайдіть до мене перед парами. Диво, що ви згадали про це не в останній день” 

А ще надзвичайно саркастичний. Цим він дуже дратував, але на щастя його пару я не відвідувала, тому бачила його вкрай рідко. 

Ось за це я й любила академію, хоч і могла відвідувати усі можливі пари завдяки кімнаті часу, але робити це була не зобов'язана. 

Тепер я повинна була подумати над тим, що мені робити далі. Можна піти на кухню або ж в академію Суддів, щоб прочитати щоденник і нарешті…

Ну точно – мама казала, що дядько зрозуміє, якщо йому це передати і потрібно почати діяти. 

Пришвидшитися.