Розділ 22. Ті, кого не мало бути.

Я знову стояла у кабінеті Хореографії. Чи точніше спочатку відчинила двері ключем і пройшла до вікна. 

Там здавалося назавжди застигло ранкове небо, і дув легенький приємний вітерець. 

Я не знала, що мені робити. 

Раптом я почула наче порух зі сторони дверей. Хтось увійшов, але хто б це міг бути.

Я повільно обернулася і так і завмерла на місці. 

Авторка? 

Чи її тінь? 

У будь якому випадку у неї була точно та сама зовнішність, яку я бачила в Еліс. Тільки вдягнута інакше. Чорні джинси і кофта з написом. Взута була у білі кросівки. 

Вона дивилася тим же нерозуміючим поглядом, що й я. 

– Тесс? – усе ж перепитала я. 

– Брігель, – нарешті вона порушила мовчанку і голос її був таким, яким я його завжди чула у розмовах. 

– Це справді ти? – задала наступне питання роблячи крок вперед, – у тебе вийшло? 

Вона невпевнено кивнула, озираючись довкола зі щирим здивуванням і радістю. 

– Так, – її голос звучить полегшено, – моя думка була помилкова і після стількох невдач, виявилося, що я усе ж не бездарність. 

І знову вона говорить беземоційно. Хоча ні, забираю свої слова назад. 

– Але це так дивно…я звикла не усвідомлювати сни, але зараз розуміння, що я можу вільно говорити вголос те що я справді хочу, керувати своїм тілом і думками і могти взяти все у руки. Це вражає. Наче я у паралельну реальність потрапила, – прошепотіла вона щиро і навіть тон її голосу змінився на піднесений. 

Вона обережно йде до вікна так, наче підлога під її ногами може зникнути. 

– Але невідомо скільки у мене є часу, – говорить вона дещо засмучено, – тому потрібно використати його з користю. 

Вона опускається на підлогу і сідає в позі лотоса. 

– Отже, моя дорога Брі варто навчити тебе чогось поки я тут. Знаєш ти все ж таки можеш нормально танцювати, якщо хочеш. 

Я не втрималася і широко посміхнулася. Ось вона авторка яку я так добре знаю. І це викликає якесь дивне почуття комфорту. Те, що Тесс не краща і не гірша, ніж я її уявляла. Просто така як і є. 

– Яку? – запитую я. 

– God bless, – лаконічно зазначає вона. 

Цікаво чому саме такий вибір? 

–  Майже жодного разу не дивилася як хтось танцює з ракурсу збоку в реальному часі. Дивне відчуття, – здається, що її навіть пересмикнуло або я усе ж помилилася з її оцінкою. 

Може вона прикидається. Як і всі довкола. А яка тоді сравжня Тесс? 

Власне, я теж відчуваю себе дивно тому можу її цілком і повністю зрозуміти. 

– Уяви, що мене тут немає. 

– Гаразд, буду думати, що ви моя галюцинація, – у тон їй відповідаю я. 

А потім згадую, що колись в неї була ідея запхати мене в психлікарню. Краще не думати про зайве і танцювати. 

Але далеко у мене зайти не виходить. Бувально ж на першому русі чую. 

– Ну, хто так починає. Здається ти зовсім не пристосована для танців. 

А хтось казав, що я ще не зовсім втрачена. Але цього разу вирішила промовчати. 

– Але нехай, – летить слідом, – варто побачити увесь танець, а тоді пройтися кожною частиною. Принаймні так завжди робила справжня Елевонда, – пробурмотіла вона з ностальгією. 

Мабуть, перші персонажі найважливіші. 

– Плавніше, – усе ж не втримається вона. 

Ще б я знала, значення цього слова. Після цього вона мовчить лиш уважно дивиться, час від часу стукаючи пальцями по підлозі, наче підмічаючи якісь моменти. 

Після цього вона починає вчити частинами. 

– Ще раз! – говорить вона різко. 

– Ще раз! 

– Ще раз! – каже вона раз пятий вже більш втомлено і тоном, наче вона шкодує про те, що тут опинилася. 

– Тоді покажи як! – не витримую я. 

Зі своїм характером я нічого вдіяти не могла. Вона подивилася на мене таким поглядом, наче я простягнула їй ніж і пропоную когось вбити. 

– Ти…цей…того…серйозно? – скільки емоцій за один раз я в неї ще не бачила. 

Ах точно. З того, що я знала вона точно погодиться, якщо я скажу. 

– Посперечаймося. 

– Хіба на те, що ти невдаха. 

Вона підводиться з місця і погляд її змінюється. Сіро жовті очі зблискують краплею життя. 

– Відкишайся, – змахує вона рукою і я швидко звільняю для неї місце, переходячи у її куток. 

Що ж подивимося. 

Вмикаю музику. 

Вона підіймається з місця і під перші акорди повільно підіймає руку і робить оберт зап'ястя і це схоже на вітання чи щось подібне. Ну або заклик до чогось. 

– Це перша позиція на Аві, – починає пояснювати вона, вмикаючи режим Хореографині Елевонди. 

Я ледве встигаю дивитися за нею, але одне розумію точно. Коли вона говорила про руки, то я й подумати не мала, що це так складно. 

Стоп. Спочатку змахнути, тоді стукнути об зап'ястя, далі знову змахнути…

Чи там було навпаки. Вона надто швидко ними махає я не встигаю за нею. 

– Зачей, – зупинила її я. – А чому на darkness ти завжди сплескуєш правою рукою об ліву а на progress навпаки? – запитала помітивши один єдиний рух, який повторився вже вдруге. 

– Усе просто, – вона навіть не зупиняється, – ліва рука провідник темряви права ж світла ну й прогрес сюди теж можна вписати.

Я киваю. Важлива замітка. Але вона ж лівша. Чи не значить це, що вона вже умовно темна. 

– А ось це мій улюблений з прийомів Аві, – говорить вона, – постав на паузу, будь ласка.  

У цьому приміщенні взагалі все дуже добре чутно. Я виконала її прохання і уважно почала слухати. 

– Як думаєш, що потрібно зробити на цьому відрізку? 

Пришвидшитися…вже хочу відповісти я, але потім розумію, що правильна відповідь може бути й неочевидною як тоді на парі в Самсін. 

– Сповільнитися? – здивовано перепитую я. 

Відповіддю мені стає клацання пальців. На Аві цей жест означає, щось типу бінго або згоди. Щодо цього, я цей жест раніше терпіти не могла, але в неї це виглядає якось гармонійно, а у танці й зовсім цілком ідеально.