Привіт всім. Недавно писала блог, де мої книги назвали скучними та не цікавим. Я розумію, що кожен має право на свою думку. Але, щоб ось так казати прямо це вже перебір. Тому скажу прямо, в моїх книгах дійсно немає драм (може трошки, але незначні). Я пишу легкі історії, щоб можна було відпочити від всього, що відбувається в реальності. Хоча всі події відбуваються саме в цей рік, коли пишеться книга. Ну, точніше майже всі. Я не беру ситуації з реального життя, але можливо хтось та й впізнає в якийсь момент себе. Але думаю, що в деяких книжках все ж будуть події, де будуть ситуації реальні з мого життя, чи життя моєї сім'ї, чи знайомих. Можу навести один приклад з життя моєї бабусі, яка померла рівно місяць тому. Вона йшла на зупинку зустрічати когось, не пам'ятаю кого. Її якийсь чоловік схопив, щось вимагав, навіть ніж приставив до горла. Але все ж потім відпустив, не зробив ніякої шкоди (розповідала це сама бабуся). А, ще приклад з мого життя є в самій книзі "Літо у мережі". Тільки там не було стільки романтики як у книзі, а ось відстань була. І дії не в одній країні. А в континентах (Україна та США).  

Мої історії про кохання, яке приходить несподівано. Саме в той момент, коли не чекаєш цього. Випадки, які змушують персонажів вибирати, переосмислити своє життя, зробити важливий крок у своєму житті, стати впевненіше та повірити у себе. В якійсь мірі в цих словах я пишу про те, чого інколи не вистачає мені. І, те, що близьке мені. 

Я безмежно вдячна всім тим, хто підписаний на мене, а це вже 503 підписники. Хто читає мої книги та залишає вподобайки та коментарі. І кожного разу як бачу повідомлення як коментар, хочеться швидше його прочитати та написати відповідь (відповідаю всім). 

Також, сьогодні вийшла нова глава книги "Літо поза мережею".

Фрагмет та арт до глави:

За пів години в кабінет покликали мене.
— Я зайду з тобою, — сказав Остап та подивився на мене таким поглядом, що відмовити йому не змогла.
— Добре, — ми зайшли в кабінет. За столом сиділа молода жінка не більше тридцяти років.
— Проходьте, сідайте на кушетку. А ви можете сісти на стілець, — усміхнувшись сказала. Я сіла на кушетку. Лікарка подивилась на мене.
— Розкажіть, що вас турбує?
— Вже декілька днів нудить, головокружіння, слабкість. І швидко втомлююсь.
— Мг, — вона зробила нотатку, а після подивилась на мене, — це може бути симптоми будь-якої хвороби. Тому… — вона подивилась на Остапа та усміхнулась, а після на мене, — вам буде зручно обговорити делікатну тему в присутності вашого…
— Так, — перебила я лікарку, бо розуміла, що Остап не вийде.
— Добре, — ми почали обговорювати жіночі питання і все тому подібне. Остап все чув, і мені здалось, що він запам’ятовує кожну мою відповідь.
— Я навіть тест на вагітність робила. Бабуся налякала своїми словами: “Ти часом не вагітна?” Тест показав негативний результат.
— Добре. Ми все ж візьмемо кров на аналізи. А після поговоримо знову.
Лікарка вийшла з кабінету, Остап подивився на мене:
— Бабуся реально це питала?
— Так. Налякала мене, — в кабінет зайшла медсестра. Поставила на стіл аптечку та почала готувати все до того, щоб брати кров. Я подивилась на все це і мене всю перетрясло.
— Кров з вени, — сказала вона, — підготуйте руку.
Вона почала брати кров, я подивилась на Остапа він трохи б і зомлів, коли побачив кров. Медсестра взявши кров, подивилась на Остапа.
— А ви як себе почуваєте? Все добре?
— Зі мною все добре, — отямившись, сказав, — я просто вигляду крові боюсь.
— То тобі теж буде необхідне відновлення морозивом, — сказала я. І ми всі троє з медсестрою засміялись.

Всім спокійної ночі. Бережіть себе та рідних.