ЦІкавий Марафон ✨️✨️✨️

   Беру участь у "Марафон персонажів" від авторки DECLIN.

Згідно правил:

ОСЬ МІЙ МІНІ-ТВІР У РАМКАХ МАРАФОНУ

Представляю вам дійових осіб:

 Гучний голос диктора, фанфари, прожектори шкварять, натовп шаленіє

У лівому куті рингу!
Вона — невгамовна, гостра на язик і небезпечна, мов каструля з окропом!
Гроза лінощів, повелителька пиріжків, жінка, для якої слово "дієта" — лише виклик!
БАААБА ГАНЯ з «Наслідків дієти»! 

А в правому куті рингу!

Він —  грізний охоронець караванів, знавець кучерявого методу для волосся,
любитель шерстяних светрів, для якого сон із сіточкою на голові — це не розкіш, а норма!
Чешиблоха Леоооон з «Братства Хроноса»! 

Пауза, тиша, потім гучний голос диктора: "FIGHT!!!"

      Баба Ганя прочинила лаз на горищее — сьогодні в неї чергова примірка. Взяла з собою невеличку подушку, аби дно труни не муляло потилицю. Мала баба гарний настрій і наспівувала щось веселеньке.

Раптом бачить у темряві щось... одразу за труною... під вінком цьогорічної кукурудзи, ворушиться. Ганя не розгубилася: тихенько вилізла, нишком схопила великого товкача, того самого, яким раніше свиням товкла варену картоплю, і як крикне:

— Ану, покажися! Виходь по-харошому, бо як уперіщу, то завтра тебе відспівають!

Той хтось спробував заховатися за лежак комина. Та так незграбно, що перекинув на себе дека. Видно добре його тими залізними декaми гепнуло, бо так хекнув, наче вже дух з нього відійшов.

— Та пожди ж ти, не вбийся раніше часу, — крикнула баба Ганя. — Виходь уже, недоладне...

Хтось почав повзти з темряви до баби. Ось сперся на дашок труни — і почулося:

— Не вбивайте!

— Та виходь уже. Я тебе мирно передам власті.

Баба побачила якогось чоловіка. Не старого. Дивно вбраного. Видно, що якийсь заїжджий.

— Я тут випадково! Сам не знаю, як попав.

— Аге, аге ж… А ну на осьо, — кинула бабця йому мотузку. — Руки собі обв’яжи та йди до лазу. Тільки без дурниць.

Чоловік був у шоковому стані, опору не чинив. Якось зв’язав собі руки й почав мірятися, аби стати на драбину.

— Куди, куди ти лізеш, дурню? Та вб’єшся мені отут! Задом лізь! Розвернися… ага, отако, тако… А тепер ногу став… другу ногу… Ну то ж лізь уже, іроде! Я за тобою. Тільки спробуй брикнути — вколошкаю!

Невідомий зліз, баба за ним.

— Іди он туди, — штовхнула його в спину товкачем. — Йди, іроде. Я тебе ось побачу, чий ти будеш.

Зайшли з сіней у вітальню. Світла багато...

— Сідай на стула. І розказуй... Еее, нє… на стіл не спирайся, бо гурки зараз порозкочуються, а я їх тільки-но на грядці зібрала. Нехватало мені знов рачкувать.

— Я не розумію, чому я тут… — закліпав кумедний чоловік з сіточкою на голові й у довгому шерстяному светрі. То роздивлявся довкола, то витріщав очі на озброєну бабу, то сіпав плечима і крутив шиєю.

— Ой, розв’яжіть! Чи дозвольте я сам… Бо чухається спина, аж не можу.

— Матінко рідна, воно мені вошиве в хату влізло! А я дуст Прісьці оддала. Дихлофосом тебе побризкать, чи шо?!

— Та не вошивий я, — виправдовується прибулець. — Це светр кусючий.

— Таааак. Про светри, знач, потім побалакаєм. Ти мені до ладу скажи, звідки ти взявся в мене в хаті?

Чоловік трохи заспокоївся, знизав плечима і відповів:

— Та не знаю! Був у пустелі. Мене звати Леон… Караван спинився під час бурі… Ми накрилися парусиною. Тріщав пісок. Мене щось здушило і розкрутило. Отямився там, — кивнув він на стелю.

— Яка ще пустеля?! Ти мені баки вздумав забивати?! Як увальну зараз між очі!.. Пустелю мені намолов! Кажи доладньо!

— А щоб тобі, відьмо… Бач, піску скільки в колошах! Осьо! — і він став тріпати ногою, аж пісок на долівку посипався.

Баба як побачила — аж почервоніла.

— Та я до Спаса вже пол повимивала, а ти мені піскуууу!

Леон не дочекався, поки вона його огріє: підскочив, скинув мотузку на бабу й побіг.

Вибіг на двір — і не може зрозуміти, де він. Якісь будинки, кури… Ні пустелі, ні верблюдів...

З хати вискочила баба з дровинякою.

— Люююди! Люююди! Грабують! Убивають! — закричала вона й кинулася на Леона.

Той чкурнув у курятник і закрився там.

— Ну стривай же… Не сховаєшся…

Почали збігатися сусіди.

— Ганю, що таке? — запитала Пріська, на ходу витираючи тісто з рук. За нею прибіг Микола й шепелявий Глиша.

— Та грабіжника ловлю! У курнику закрився!

Обступили селяни курник.

— Виходь по-доброму! — грізно скомандував Микола, якого вся тракторна бригада слухалася.

— Не вийду! Спершу бабу скажену приберіть!

— Яку це... скажену... бабу? — здивувався Глиша.

— Та це ж Ганьзю нашу! — зареготала Пріська.

Ось надійшло ще двоє сусідів. Став люд штурмувати курятник. Вирвали двері — а там кольорові спалахи, щось крутиться, як вихор. І затяг той вихор грабіжника — й зник.

Пауза, тиша, потім гучний голос диктора: "Леон Чешиблоха покинув ринг..."