Солодка правда

Привіт Вам, любі читачі) Прода на "Правду" на сайті.

— Погоджуйся, люба. Тим паче, чуєш? Ніхто більше не стукає. І ми можемо продовжити те, що почали...

 

Вмілі долоні спритно розвернули мене до себе обличчям та притиснули до найближчої стіни. Я дивилася в бездонні очі Найтана й відчувала як тіло затоплювало тепло. П'янкі губи знову торкнулися моїх — на цей раз без вагань, наче він остаточно вирішив, що повернення назад немає. Його пальці ковзнули по моїй шиї, залишаючи за собою гарячі дотики, і я раптом зрозуміла, що більше не маю сил боротися з власними відчуттями.

 

— Ти знаєш, що це погана ідея, — прошепотіла я крізь поцілунки, хоча сама ж перша притиснулася ближче.

 

— Ідея, де ми цілуємось не може бути поганою, — відповів він низьким голосом, ковзаючи губами до мого підборіддя.

 

Також запрошую Вас до безкоштовної  веселої історії “Відьмина служба підтримки”. 

 

Цитата:

— Ні, не було. У рецепті не використовується цей інгредієнт. Щось не так пані відьмо? – не розумів він.

Я хотіла відповісти, але моя витримка дала тріщину і по всьому кафе рознеслася силова хвиля, під моє «Апчхи!». Відвідувачі витріщили очі, намагаючись зрозуміти, що це таке сталося. Але перш ніж я встигла хоч щось сказати, барна стійка ожила, і гарбуз філософськи промовив спокусливим жіночим голосом:

— О, красеню, ти навіть не уявляєш, наскільки наш світ переповнений безумством... Налий мені чайку, і я розповім тобі про всю марність відьомського буття... — стійка кокетливо підморгнула офіціантові, а я стукнулася головою об стіл. Ну за що мені це? О, божевільна Інсанія, ти вирішила мене своєю спадкоємицею зробити?

— Це! – не витримала я. — У мене алергія на каву, а ви, мабуть, її додали!

— Це виключено, пані! Ми пристойний заклад і суворо дотримуємося всіх правил! Що ви зробили з нашою стійкою? Поверніть все назад! — обурився він, бурхливо жестикулюючи.

— Красень, — почала стійка, — підвищення голосу — це перша ознака нервового зриву. Записати тебе на зустріч? У мене тут знайома психологиня є — ти її оціниш!

— Не можу! Це залишиться на найближчий тиждень тепер! Апчхи! — черговий потік магії оживив на підлозі килимок, який відразу ж почав обурюватися на відвідувача, котрий тікав:

— Я не дозволю витирати об мене ноги! Ти, нещасний аб'юзер, а ну прибрав свої копита з моїх грудей! Усім би лише потоптатися по моїй тонкій душевній організації! І хоч би один подумав про те, як себе я відчуваю в такий гнітючий момент!

 

AD_4nXfZZfFas0gtsRh8zpzvQAzfx5Yq01onAvKwjH1f2juAFFxfpXLpVOPIYJDSIcjicPXeVX0ImZ2h_hI9trQtvGVNwFk28eaZDF52MZNfU56AQeRe4KvyK4YBGP5DjgcTuEDdi6IHIg?key=ThIHjwzsYxMC4Ex9ju_yeydY

Серія “Відьми святої Інсанії”:

1. Відьмина служба підтримки (безкоштовна)

2. Відьмина служба кол-центру

3. Два психи для богині (безкоштовний бонус)

4. Відьмина служба кур'єрів (безкоштовна)

5. Психолог для психолога

6.  Сонечко для вампіра

7. Святі яйця! Чи Писанки для Елайни  (безкоштовний бонус)

 

Книга озвучена каналом “Booka Radio - Аудіокниги українською”

Частина 1

Частина 2


 

  

Телеграм   ★  ТікТок    ★   Інстаграм  ★    Ютуб

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Візуал 16 глави (не) хочу твого друга
— Владе?!— здавлено прошепотіла я, стискаючи краї халата на грудях. — Що сталося? Діма ж уже пішов спати... Чого ти повернувся? Він не сказав жодного слова. Замість відповіді Влад зробив один швидкий, владний
Втратити легко, а от повернути ....
Чи справді можна почати все спочатку, якщо цього хотіти чи минуле завжди буде нагадувати про себе? Герой книги впевнений, що все можна виправити поки живий, але героїня, здається, не згодна з цим. А яка ваша думка? —
Її погляд.
Вітаю, любі букнетівці! Запрошую на оновлення "Моя ЗНАЙДА", яке уже у ваших книжечках: Після вибору імен ми більше ні про що не розмовляємо. Лише обмінюємося глибокими, проникливими поглядами, сповненими сенсу.
Ласкаво прошу в новинку!
– Ти видерся на другий поверх о третій ночі... заради рушника? – Я дуже прив'язаний до своїх речей, – посміхається він у напівтемряві моєї кімнати. – Особливо до тих, що торкалися тебе. Замість слухняної нареченої
Коханню всі віки покірні
…Нагодувавши охорону, Лідія Антонівна причепурилася: розправила фартух, підтикнула шпильки під шиньйон, оглянула своє відображення в начищеній до блиску таці й залишилася задоволена. Краще вже не буде, все ж таки вік.
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше