Пролог

Як же важко бути богинею долі. Кожен нелюдь чогось хоче від тебе і проклинає, як тільки сам потрапляє в якусь халепу. Тисячі різних створінь одночасно лаються в думках та хочуть, щоб ти одна магічним чином зробила їх щасливими. Добре, що я змогла створити відьом, які допомагали мені з цим. Погано, що мене вони не могли звести зі справжнім коханням.

Сидячи в кав'ярні з милою назвою «Тихий дім», я пила восьмий кавовий напій від барної стійки та жалілася їй на своє життя. Колись давно вона була балакучою бабцею-зводницею, яка втратила свого коханого, але за допомогою моєї магії та алергії пані Мортал, вона змогла ожити та знайти свого судженого у винній шафі. От вам і вся іронія долі — навіть стійка зуміла знайти свою долю, а моя доля тільки вкотре кидала на мене свій небесний погляд та балакала з іншою відьмою.

— От скажи, Люсь. Чому зі всіх істот в Делірії, він обрав Тайру, щоб запросити на зустріч? Ми бачимось з ним тут кожного дня, і за цей час тільки почали вітатись. От що зі мною не так?

— То не з тобою, то він ще не дійшов до потрібного стану. Ти ж розумієш, щоб покохати богиню божевілля треба бути й самому трохи божевільним. От зараз побалакає з Тайрою і вона його доведе до кондиції, — радісно теревенила стійка.

— Не доведе.

Махнувши рукою я взяла чергову чашку та сіла за стіл. На стіні висів килимок для ніг та мирно буркотів про всю марність свого буття:

— Уявляєш, я значить клієнтів тут розважаю, балакаю з ними, а Елайна відмовляється мені оживити якийсь милий килимок! — буркотів він. — Люсі значить оживила винну шафу, софу з диваном звела, щоб вони стогнали про колообіг дуп в природі, а мені! А мені нікого!

— Як я тебе розумію, красень... — шмигнула носом, споглядаючи, як Тайра хилитнулася і  мило впала в обійми Сана. Міцний чоловік із золотистим волоссям вчасно схопив її та знову кинув на мене свій погляд. Градус моїх ревнощів узяв гору і я здійнялася з місця. — Знаєш, якщо хтось не іде до своєї долі, значить доля має прийти до нього.

Зробивши глибокий видих я підійшла до пари та подумки вилаялась. Люся напоїла Тайру заспокійливими чаями! Ще й так, щоб вона на ногах не могла стояти! Це ж треба! Ще й за такий короткий час! В неї що, нервова система в кол-центрі залишилась, кровожерливим клієнтам на сніданок?

— Кай! А ну, клич містера Айронса! Скажи, що тут його Тайрі погано, хай везе додому! — крикнула офіціанту, втримуючи на стільці свою підопічну, яка збиралася поспати. — А ти потім свій борг віддаси. А то її хлопець тобі лице розіб'є, якщо побачить, що ти її в такому стані несеш не зрозуміло куди.

— Не розіб'є, він у мене до-о-обрий, — заперечливо протягнула відьмочка, змушуючи мене закашлятись від міцних обіймів.

— Це він тобі на словах добрий, а так, як і всі чоловіки — мозок вимикає, коли ревнує. А я не хочу дивитись, як комусь лице розбивають, — "Тим паче моєму Сану" продовжила подумки. —  Не сьогодні, Тайро.

— Ви подруги? — запитав мій красень.

— Я її праведно боюсь, але вона така чудова, ти б знав! — посміхнулася дівчина. —  Анія хоч і страшна, але ти в неї по вуха закохаєшся! Я тобі обіцяю!

— Та щоб тебе, Тайро!!! — не втрималася я та закричала їй на вухо, скидаючи на оберемки  Скаю Айронсу. — Я тобі це ще згадаю, чесне слово!

— Чого ви так сердитесь? — запитав чоловік, дивлячись, як виносять відьму на руках, — вона ж просто на сонну голову ляпнула.

Але ж я-то знала, що всі слова Тайри ставали реальністю, хоч і зазвичай на кілька днів. У небесних очах моє особистої біди спалахнули магічні іскри, підтверджуючи побоювання і я мовчки увіткнулася носом в дерев'яні груди Люсі. Від образи хотілося заплакати.

— Не плач, Інсаніє, — шепотіла стійка так, щоб не було чутно. — Туш потече, ще страшніша станеш. Твій красень хоч і дальтонік, але фінгали на все лице побачить! Збери свої соплі назад! Богиня ти чи не богиня?!

— Богиня, — втомлено погодилася з логікою, підняла лице та посміхнулася тому, від кого не могла відвести погляд вже кілька місяців. — Мене звуть Інсанія, а вас?

— А мене Сан Лайтер, — ніяково відповів чоловік, торкаючись моєї долоні.

Мить — і невидимі для звичайних істот металеві ланцюги з'єднали наші зап'ястя, змушуючи мене визнати очевидне. Сан — істота, яку мені обрали небеса. Істота, котра закохалася в мене через мою ж дурну магію.