Вітаю, любі букнетівці! 

Запрошую на оновлення "Моя ЗНАЙДА", яке уже у ваших книжечках:

Після вибору імен ми більше ні про що не розмовляємо. Лише обмінюємося глибокими, проникливими поглядами, сповненими сенсу. Ніби вони можуть сказати більше, ніж пам’ять.

— Ти не стомилася? — тихо питаю. Я все ще тримаю дівчину за руку, зігріваю холодні, трохи вологі пальчики. — Я можу піти… І ти поспиш. До ранку ще цілих дві години.

Вона не кліпає. Мовчить. Її погляд ніби сягає кудись глибоко в мене.

— Добре. Тоді давай… — запинаюся. Бо те, що я хотів запропонувати, зараз навряд чи допоможе: писати відповіді ручкою — це для німих, а вона не німа й не глуха. Просто квола, знесилена після довгого сну.

— Скажи: «так» або «ні»… Мені піти?

Дивлячись на неї, внутрішньо завмираю, бо саме «ні» не бажаю чути. І це я щойно визнав для себе…

Бляха… Я не маю прив’язувати дівчину до себе. Я ж їй ніхто. Випадковий перехожий.

Та вона мовчить…

— Можеш стиснути мою руку, якщо відповідь «так».

Розділ тут❤️

Обіймаю кожного і кожну! 

Тихої, мирної нічки,  українці! ❤️