У мені зараз клубочаться не тільки емоції. Ні, це вже не тільки вони. Це – почуття. Щось всередині мене зароджується, пускає паростки, намагається зачепитися за мою свідомість, за мої нерви, за моє, заховане за сімома замками, серце.
Цей дивовижний підселенець хоче злитися зі мною, стати частиною мене, єдиним зі мною організмом. Хоче керувати моєю свідомістю, моїми думками та вчинками, моїм життям. Він поки маленький і боязкий, невпевнений, вразливий. Але варто дати йому шанс, відпустити контроль, підживити емоціями – і він розростеться до масштабів мого особистого всесвіту. Він вміє піднімати на небеса, але також здатний спалювати дотла на багатті нерозділеності.
Його портрети малюють кривавою фарбою, його вигляд, немов на глум, зображують схожим на серця – ті самі, мільярди з яких він розбив за час свого земного існування.
Я впізнаЮ його, але боюся собі в цьому зізнатися. Я не відчуваю себе готовою його прийняти. Все відбувається занадто швидко, занадто дивно й незрозуміло для мене.
Ця істота, що оселилася в мені, здатна зробити мене сильнішою, але вона ж може зламати й поранити мене так сильно, що мені буде нестерпно важко знову піднімати себе з попелу. Я не розумію, що мені з ним робити. І зараз я просто йду, крок за кроком мимоволі стаючи ближче до нього: цього вічного, як світ, гостя в моєму серці. До нього, і до мого нареченого Олівера.

І таки так, у них нарешті весілля!

34-та глава вийшла довга, я могла б сміливо розбити її на дві, але не стала. Бо це — наскрізна дія, тонкий нерв та емоції, в які хочеться занурюватися знову й знову.

От люблю я таке. Впевнена, що й сама буду цю главу не раз потім перечитувати, як перечитую іншу свою книгу «Навіщо я тобі?». Там узагалі все, як я люблю: герой молодший за героїню, море емоцій і кохання крізь випробування, від яких серце вилітає з грудей (відгуки читачів не дадуть мені збрехати!).

Ну, це я відволіклася. Сьогодні — весілля Емілі та Олівера.

Чекаю ваших думок, що ж це відбувається з нашою юною героїнею, як вважаєте? Що за істота оселилася в її серці?