Не забувайте брати велосипеди!

     Ми опинилися перед величезними дерев'яними воротами, оббитими металевими бляхами. Вони були настільки масивними, що скидалися на вхід до фортеці.

     З обох боків воріт стояло по страшенній рогатій жабі в лицарських обладунках. Їхні шоломи мали вузькі прорізи для очей, на поясах висіли мечі, а в перетинчастих лапах кожна тримала довжелезну алебарду.

Я мимоволі сповільнила крок.

— Документи! — прогриміла одна з жаб.

Валет діловито витягнув із кишені папірець із зображенням сорочки карти й подав вартовому. Той уважно його роздивився, перевернув, ще раз глянув на власника й нарешті кивнув.

— Проходь!

— А я?! — запитала я, дивлячись, як Валет уже збирається прослизнути крізь ворота.

Жаба, чи то жабун, перевела на мене важкий, грізний погляд.

— Пропуск є?

— Ні, — чесно відповіла я.

— Тоді не можна.

— Але ж ми йдемо разом! — махнула я в бік Червового Валета.

— А він із тобою?

Валет раптом виявив неабияку зацікавленість власними черевиками.

— Не зовсім, — пробурмотів він. — Я її не знаю. Ми лише цілувалися.

— О-о... От бачиш, — задоволено підсумувала жаба. — Стороннім вхід заборонено. Можеш посидіти й почекати, доки рак на горі свисне.

— Дуже дотепно, — відказала я. — То скільки ж чекати?

Вартовий показав на п'єдестал із написом «На Горі», до якого вели кілька східців.

— Як Рак вирішить, — сказав він.

Там, «На Горі», вміщалися лише маленький столик, стілець і сам рак, який їв макарони з фрикадельками. Він вправно загрібав клешнями собі до рота масну страву, а його білий лікарняний халат уже був увесь у патьоках підливи...

...Розгорнувши диво-записку, я вже цілком очікувано побачила новий віршик:

"Скажи-но, як довго жила ти життя,

тихцем собі зичивши смерті?

Ось двоє коліс. Ось дорога одна.

Колеса хай будуть уперті.

Хай що ти почуєш,

хай хто позове,

з дороги й на мить не збивайся.

Бажай собі щастя —

і лихо мине.

Щомиті бажай собі щастя."...

Раптом пролунав шалений свист. Такий пронизливий, що я аж здригнулася й мало не впустила папірець.

— Рак на горі свиснув! — оголосили вартові в один голос.

З-за воріт долинув гуркіт. Жаби миттю випросталися й знову загорлали:

— Не забувайте брати велосипеди!

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Оновлення + Візуал! Глава 20 Шлюбу без правил
У 20-й главі між героями стає дедалі тісніше, а таємниці — дедалі небезпечнішими. Орест поводиться так, ніби кордонів більше немає, а Лізі доводиться ховати не лише речі, а й власні почуття та важливу правду... «Шлюб
Він забрав її дім…
Вітаю, любі читачки і читачі! Він каже, що її дім тепер належить йому. І хоче, щоб йому належала і сама вона… Купуйте роман «Солодка ти» сьогодні зі знижкою 15%! Уривок: — Погано спалось? — Устим
Про оновлення
Ранок сьогодні — комбо з усього, що може дістати мою область. Але знаєте що? Ми ще всі побачимо не тільки падіння моста, а ще й цієї недокраїни. А поки дякую всім за понад тисячу переглядів! ❤️ Щодо подальших оновлень,
Час пішов на хвилини… Новий аудіорозділ!
Вітаю, мої любі читачі та слухачі! У Цитаделі щойно пролилася кров, і шляху назад більше немає. Немир мертвий, але гра ще не закінчена — вона тільки переходить у найнебезпечнішу фазу. Поки за дверима кабінету сидить
Книга офіційно завершена.
Дякую кожному, хто їв, молився і кохав по-українськи разом із моєю Бджілкою Майєю! Привіт, мої любі, мої неймовірні читачі! Сьогодні в моїй письменницькій скарбничці з’явилася ще одна щаслива крапка. Моя карпатська
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше