Не забувайте брати велосипеди!
Ми опинилися перед величезними дерев'яними воротами, оббитими металевими бляхами. Вони були настільки масивними, що скидалися на вхід до фортеці.
З обох боків воріт стояло по страшенній рогатій жабі в лицарських обладунках. Їхні шоломи мали вузькі прорізи для очей, на поясах висіли мечі, а в перетинчастих лапах кожна тримала довжелезну алебарду.
Я мимоволі сповільнила крок.
— Документи! — прогриміла одна з жаб.
Валет діловито витягнув із кишені папірець із зображенням сорочки карти й подав вартовому. Той уважно його роздивився, перевернув, ще раз глянув на власника й нарешті кивнув.
— Проходь!
— А я?! — запитала я, дивлячись, як Валет уже збирається прослизнути крізь ворота.
Жаба, чи то жабун, перевела на мене важкий, грізний погляд.
— Пропуск є?
— Ні, — чесно відповіла я.
— Тоді не можна.
— Але ж ми йдемо разом! — махнула я в бік Червового Валета.
— А він із тобою?
Валет раптом виявив неабияку зацікавленість власними черевиками.
— Не зовсім, — пробурмотів він. — Я її не знаю. Ми лише цілувалися.
— О-о... От бачиш, — задоволено підсумувала жаба. — Стороннім вхід заборонено. Можеш посидіти й почекати, доки рак на горі свисне.
— Дуже дотепно, — відказала я. — То скільки ж чекати?
Вартовий показав на п'єдестал із написом «На Горі», до якого вели кілька східців.
— Як Рак вирішить, — сказав він.
Там, «На Горі», вміщалися лише маленький столик, стілець і сам рак, який їв макарони з фрикадельками. Він вправно загрібав клешнями собі до рота масну страву, а його білий лікарняний халат уже був увесь у патьоках підливи...

...Розгорнувши диво-записку, я вже цілком очікувано побачила новий віршик:
"Скажи-но, як довго жила ти життя,
тихцем собі зичивши смерті?
Ось двоє коліс. Ось дорога одна.
Колеса хай будуть уперті.
Хай що ти почуєш,
хай хто позове,
з дороги й на мить не збивайся.
Бажай собі щастя —
і лихо мине.
Щомиті бажай собі щастя."...
Раптом пролунав шалений свист. Такий пронизливий, що я аж здригнулася й мало не впустила папірець.
— Рак на горі свиснув! — оголосили вартові в один голос.
З-за воріт долинув гуркіт. Жаби миттю випросталися й знову загорлали:
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати