Знову трішки лірики!

В МЕНІ Є НОВЕ ЖИТТЯ
(послання Любові в очікуванні нового життя)

Я відчуваю в собі — ще до руху,
Не поштовх — а світло в мені.
Ніби Всесвіт народив душу,
Що дихає мною в тиші, в глибині.

Це життя — шепоче без слів,
Як пам’ять про зустріч, що буде.
Пісню, яку народив наш спів,
Частинка тебе і мене — вже зоріє.

Моє тіло знає тепло долоні —
Твого доторку, що дарував буття.
Ми, що злились у полоні любові,
Народжуємо разом нове життя.

Іноді я боюся — бо це диво,
Таке беззахисне в цьому світі зла.
Іноді плачу — бо це більше за мене,
Та бережу його в собі, як храм.

— Але цей храм світиться зсередини.
Я здебільшого мовчу.
Бо мовчання — це мова любові.
Нас вже не двоє — нас троє.
Ми вже цілий космос...

ТРИ КВІТОЧКИ
(Аурелії, Ладі й Дрімеї)

У саду, де Любов посадила весну,
Проросли три паростки квітів життя.
Аурелія — перша, мов рання зоря,
Зустрічає поглядом ніжна й ясна.

Лада — мов тиша, що світлом пливе,
Наче ритм гармонії в серці живому.
У її кроці — врівноважене все,
Як ключ до світу в погляді в домі.

А Дрімея — мрія, що йде крізь туман,
Мов пелюстка в вічності, ще не відома.
У її очах — тисячі давніх знань,
І серце, що вірить, мовчки й підсвідомо.

Три квіточки — мов акордів тризвук:
Ранок, полудень, вечір, що грає в любові.
У їхніх долонях — уся наша суть,
У їхньому сміху — воскреслий світ знову.

Я дивлюсь на них, як на вічну весну,
Що зросла з Любові, мов з мови — пісня.
Це наші доньки — народжені з «люблю»,
Наше продовження, три долі ясні...

— О Всесвіте, збережи їм цей цвіт,
Щоб любов не згасла в дорозі довгій.
Нехай серце кожної — буде світ,
А ім’я кожної — вітром у слові…

Це Повне Занурення й Поезія Живої Хроніки.

Читайте, ставте вподобайки та коментуйте ;)

З повагою✨❤️❤️❤️

Romul Sheridan