Ну що, мої любі, я знову приперлася зі своїми читацькими пригодами. Цього разу вирішила зануритися у світ магії, стихій, політичних інтриг і родинних стосунків.

Думала, буде собі фентезі. Ну, знаєте, маги, пригоди, трохи романтики, порятунок світу й інші стандартні розваги.

Ага. Хрін там плавав.

Сьогодні в нас на операційному столі «Гармонія» Юлії Манюти. І одразу скажу: назва цієї книги — найвитонченіший жарт, який я бачила за останній час, бо гармонією тут навіть не пахне. Тут у людей стільки проблем, що я б уже давно зібрала валізу, послала всіх нахрін і поїхала вирощувати картоплю. Бажано на іншому континенті. Хоча, враховуючи місцеві політичні розклади, картоплю теж доведеться захищати магією.

Отже, про що ця історія?

Маємо світ із шістьма континентами, стихійною магією, давніми конфліктами й доволі специфічним підходом до виховання дітей. У центрі всього цього неподобства — шістнадцятирічна Касандра. Дівчина, якій би ще вчитися, закохуватися, гуляти з друзями й вирішувати, чим займатися в житті. Але ні.

Їй вирішили вручити відповідальність за майбутнє світу. Бо кому ж іще?

Шістнадцять років — саме той вік, коли ти вже достатньо доросла, щоб розгрібати наслідки багатовікових конфліктів, але ще недостатньо доросла, щоб самостійно вирішувати, кого тобі кохати. Логіка залізобетонна. Я навіть сперечатися не буду, бо боюся, що мене теж під трибунал відправлять.

І ось тут починається моя улюблена частина — сімейні стосунки.

Люди добрі, я думала, що вже бачила складні родини, але ця сімейка — то окремий вид мистецтва. Тут люблять, захищають, маніпулюють, погрожують, приховують секрети й періодично приймають такі рішення, що хочеться викликати не психолога, а цілу слідчо-оперативну групу, причому бажано міжнародну.

Особливо мене вражає те, наскільки легко тут прикривають будь-яку хрінь словами «так треба», «це заради сім'ї» або «це наш обов'язок».

Слухайте, може, ви вже хоч раз спробуєте просто поговорити одне з одним?!

Ні?

Ну добре. Тоді продовжуйте руйнувати власні життя. А я попкорн принесу.

Тепер поговоримо про чоловіків.

Ох, дівчата, я навіть не знаю, з якого боку до цього питання підійти. Тут є чоловіки, яких хочеться обійняти, нагодувати й сказати, що вони молодці. Є ті, кого хочеться добряче струснути за плечі. А є один особливо талановитий представник чоловічої статі, якому я б особисто вручила диплом із відзнакою за спеціальністю «Як бути конченим мудаком і вважати себе правим».

І ні, імен називати не буду.

Хто читав, той зрозуміє.

А от жіночі персонажі — це окрема історія.

І знаєте, що мені подобається? Вони тут не просто красиві декорації поруч із чоловіками. У них є власні цілі, характер, переконання й достатньо внутрішніх проблем, щоб забезпечити роботою кілька поколінь психотерапевтів. Особливо цікаво спостерігати за тим, як по-різному вони реагують на несправедливість: хтось мовчить, бо намагається зберегти те, що має; хтось бореться; хтось маніпулює не гірше за тих, кого сам засуджує.

А хтось настільки довго терпить, що я вже сиджу й подумки кричу:

«ДІВЧИНО, ТА ПОШЛИ ТИ ЇХ УСІХ НАХРІН!»

Але ж ні. Ми не шукаємо легких шляхів. Ми краще ще трішечки постраждаємо.

І тут треба поговорити про магію та політику.

Знаєте, зазвичай у фентезі мене цікавить, як працює магічна система, хто чим володіє, які є обмеження сили й наскільки масштабними можуть бути битви. Тут це теж цікаво, але в якийсь момент я зрозуміла, що місцеві політичні інтриги лякають мене значно більше за будь-яку стихійну магію, бо від могутнього ворога хоча б приблизно знаєш, чого очікувати, а от від людини, яка сидить поруч за столом, усміхається й одночасно планує, як використати тебе у власних інтересах...

Ну, скажімо так, із такими родичами вороги можуть спокійно йти у відпустку.

Що мені сподобалося найбільше?

По-перше, масштаб. Тут відчувається, що світ не обмежується однією героїнею та її особистими проблемами. Є історія, політика, конфлікти, різні інтереси й люди, які не припиняють жити власним життям, поки головна героїня намагається розібратися зі своїм.

По-друге, персонажі викликають емоції і це, між іншим, дуже важливо, бо я можу пробачити персонажу багато чого, але не нудьгу, а тут мені хотілося сміятися, співчувати, сперечатися, підтримувати й періодично бити головою об стіну. Не своєю, звісно. Для цього є спеціально навчені персонажі.

По-третє, мені зайшла сама тема протистояння особистих бажань і нав'язаного обов'язку, бо коли від тебе всі чогось очікують, коли твоє життя вже розписали на роки вперед, коли кожне рішення оцінюють із погляду користі для родини чи держави — дуже легко забути, що ти взагалі-то теж людина.

Тепер про романтику.

Вона тут є.

І я вам скажу, що з такими законами, родичами й політичними обставинами закохуватися — то взагалі екстремальний вид спорту.

У нормальних людей найбільша проблема — зрозуміти, чи подобаєшся ти іншій людині.

А тут уже хочеться запитати, чи не потрібен спеціальний дозвіл із печаткою, підписом і погодженням усіх відповідальних осіб.

А тепер наш традиційний підрахунок!

На момент читання опубліковано пролог і 14 розділів.

Ми пройшли всі 15 частин.

Пролог отримав 4/5, усі чотирнадцять розділів — 5/5.

Середня оцінка: 4,93/5.

Практично п'ятірка!

І це, між іншим, дуже хороший результат. Особливо враховуючи, скільки разів я хотіла залізти в книжку й особисто пояснити деяким персонажам, що вони довбойоби.

Хоча, можливо, саме тому оцінка така висока.

Мій вердикт

«Гармонія» — це історія про магію, владу, родинні зв'язки, почуття й право самостійно обирати власну долю.

Тут вистачає інтриг, небезпек, романтики, складних рішень і персонажів, яким іноді страшенно хочеться співчувати, а іноді — вручити лопату й попросити самостійно закопати свої подвійні стандарти.

Мені подобається, що історія не стоїть на місці. Події поступово набирають обертів, конфлікти стають серйознішими, а герої змушені робити вибір.

І хоча назва обіцяє гармонію, поки що я бачу переважно дуже талановиту демонстрацію її відсутності.

Чи рекомендую читати?

Так, якщо любите масштабне фентезі, стихійну магію, політичні інтриги, непрості сімейні стосунки й героїнь, яким доводиться боротися за право бути собою.

Але попереджаю: якщо у вас загострене почуття справедливості, запасайтеся заспокійливим, бо деяким персонажам захочеться не просто висловити свою думку, а висловити її табуреткою.

Книга ще пишеться, тому я з цікавістю спостерігатиму, куди все це приведе. Особливо хочу побачити, чи зможе Касандра нарешті жити так, як хочеться їй самій, а не всім навколо.

І чи отримає хоч хтось із місцевих любителів влади заслуженого копняка.

Бажано публічно.

Авторка: Юлія Манюта
Книга: «Гармонія»
Прочитано: пролог + 14 розділів
Оцінка ТипуРецензії: 4,93/5
Статус: на момент огляду історія ще не завершена.

А тепер скажіть мені: ви теж іноді так переймаєтеся долями персонажів, що хочеться особисто втрутитися в сюжет і навести там лад? Чи це тільки я готова влаштувати державний переворот заради спокою однієї шістнадцятирічної дівчинки?