Вітаю любі читачі і читачки!

Сьогодні для вас досьє на книгу “Її чужий, її рідний”.

Обкладинка і анотація:

Девіз книги: “Іноді навіть у долі перша спроба — невдала”.

Головні герої

Мирося, 25 років. Самотня мама дівчинки Софійки. У 17 пережила болісний випадок, який поранив її серце і забрав довіру до чоловіків. Бухгалтерка.

Остап, 30 років. Батько Софійки, але Мирося про це не знає. Власник геодезичного бюро. У молодості вів розгульний спосіб життя і наробив багато помилок.

Ще одна візуалізація тут.

Візуалізації до деяких глав тут.

Діалог героїв:

— Дуже цікаво, так? — шепнув Остап, трохи нахилившись до неї.

— Зате доки всі говорять, можна спокійно напихати у себе піцу.

— Ти не так і багато з'їла. Більше на годинник поглядаєш.

Вона повернула до нього обличчя, подивилася пильно.

— Я рада, що ви все зауважуєте, але можете дивитися трохи й на інших.

Остап підтис губи і подивився в підлогу. Ідіот. Вкотре за вечір подумки відзначив, що слід бути обережнішим і не лякати її своєю увагою.

— Це не те, про що ти подумала. Я уважний до тебе не тому, що ти приваблива дівчина.

Двічі ідіот. Що з ним коїться?

— О. Невже тому, що я гарна бухгалтерка?

Романтичний уривок:

— Ти ж тут не з вдячності? — спитав м'яко. — Миросю, якщо ти хочеш просто тому, що я допоміг вам з Софійкою, то не треба.

— Ні, я не... — вона звела на нього погляд і мотнула головою. — Я б ніколи... тільки через це не... Чому ти так думаєш?

Він підійшов ближче. Дихав важко. Мирося бачила, які напружені його вилиці, підборіддя, плечі, руки — весь.

— Я не хочу, щоб ти пошкодувала.

— Я не пошкодую. Хіба що ти... Ти пошкодуєш?

Остап шкодував уже. Знав, що не повинен її торкатися, доки не розкаже правду. Тільки бажання часто буває сильніше за здоровий глузд.

Він поклав руки на пояс її халата. Обережно розв'язав, і махрова тканина впала на підлогу. Мирося залишилася у чорній шовковій нічній сорочці трішки вище колін, а почувалася, наче зовсім оголена.

— Пошкодуєш? — повторила пошепки своє запитання.

— Нізащо.

Її рука знову опинилась у його руці. Остап повільно повів її до ліжка, біля якого горіла висока "двоголова" лампа. Мирося лягла у постіль, і він потягнувся до маленького вимикача, але вона попросила:

— Не треба. Не вимикай, будь ласка.

— Я не вимикаю, навпаки.

Натис на кнопку, і загорілася друга лампочка, у спальні стало світліше.

Остап пірнув під ковдру, під якою Мирося вже тремтіла. Передчуття, бажання, давні страхи — усе це вкупі розганяло сиріт на шкірі. Коли ж він наблизився, надвис над нею, вона взагалі затамувала подих. Хотіла податися йому назустріч, але й ворухнутись не могла.

— Зупини мене, — прошепотів.

Його пальці пробіглися по плечу Миросі, зачепили тонку бретельку і потягнули вниз. Легка тканина повільно сповзла, оголивши один пагорб її грудей.

— Навіщо?

— Якщо я зайду далі, ніж ти захочеш, зупини.

— І ти зупинишся?

— Так. Я не зроблю нічого, чого б ти не хотіла.

— Я хочу. Все хочу. Все, що ти зро...

Вона не договорила, змогла лише випустити з вуст тихий стогін, коли він нахилився до її грудей.

Відгуки на книгу:

Історія створення

Книга написана у лютому-березні 2023-го року. Наразі вона друга з моїх з книг за кількістю продажів у процесі написання і перша за кількістю коментарів від читачів.

Фінальне слово до книги читайте тут.

Що ще почитати, якщо ця книга сподобалася:

“Любий недруг” (теж непросте минуле у героїв)

“Сто мільйонів зірок для тебе” (теж бос і підлегла)

“Пограйся і відпусти” (теж мама з дитиною)

***

Більше цікавих новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.