Візуалізації до глав "Її чужий, її рідний"

Вітаю, любі читачі і читачки!

Ось у цьому блозі я робила візуалізації до глав роману "Відремонтуй моє серденько", а тепер вирішила показати вам картинки до трьох своїх улюблених сцен з книги "Її чужий, її рідний".

Ось перша дражлива сцена, коли Остап і Мирося пішли по сік у маркет.

— Який ти любиш?

— Вишневий.

Остап простягнув руку над її плечем і дістав пляшку вишневого соку.

— Але ж цей найдорожч... ой.

Вона розвернулася до нього лицем, але не очікувала, що він так близько. Відхилилася, зробила крок назад і була б врізалася спиною в ті самі соки, якби Остап не притримав. Він встиг покласти руку на її талію і смикнути на себе, так що Мирося втислася грудьми у його груди.

Точніше сказати, своїм пальтом у його пальто.

— Я трохи незграбна без окулярів. Вибачте, — пролепетала і підняла на нього свої чисті очі.

— А мені подобається. Коли ти без окулярів.

❤️

Ось вони розмовляють в автомобілі Остапа.

— Ти боїшся. Я надто підозріло виглядаю зі своєю маніакальною турботою?

— Просто ми не у фільмі. Я доросла дівчинка і розумію, що просто так, за самі гарні очі, у житті нічого не отримуєш.

— Це не за просто так. І не за гарні очі. Хоча вони у тебе більше, ніж просто гарні, — неймовірні.

— А за що тоді?

— Я розумію, про що ти зараз думаєш. Усі чоловіки хочуть від жінок одного. Так?

— А хіба ні?.. Тобі від мене потрібно щось інше?

— Це навіть образливо, що ти про мене такої думки.

Мирося прикусила губу. Пошкодувала про свої слова, бо Остап такого не заслуговував, він ще жодним чином не перейшов межі, не розпускав рук, не натякав на непристойності. Він же не Петро Іванович.

— Вибач. Просто поясни мені. Я ж відчуваю, що щось є, що це все не просто так.

— Ох вже ця ваша жіноча інтуїція. Дай подумати...

Остап спробував віджартуватись, поводився максимально невимушено і весело, хоч душа була не на місці. Він відсунув своє і її крісла трохи назад, а тоді потягнувся до Миросі, наблизився, залишаючи між ними лічені сантиметри відстані. Вона інерційно виставила між ними кордон — підняла паперову склянку з чаєм, торкнулась губами кришечки, наче зібралась пити.

— Щось нічого не спадає на думку, коли ти так близько. Назву тобі свою ціну іншим разом, — сказав Остап, дивлячись їй у вічі. У душу.

А тоді, не зміщуючи погляду, трішки нахилився і торкнувся губами її пальців, що стискали склянку. Невагомий, ніжний поцілунок на фалангах видався магією, здатною зупиняти час. Він не забирав губ кілька секунд, але ті секунди здалися Миросі вічністю. 

❤️

Тут танцюють на кухні на їхньому "побаченні".

— Я не танцювала зі шкільного випускного.

— А я не танцював навіть тоді.

Він вивів її до центру кухні. Ютуб грав чергову ліричну пісню з альбому Вакарчука, яка, втім, не годилася для вальсу. Зате тулитися одне до одного під неї було приємно.

Остап поклав руки на талію Миросі, притулив до себе і повільно-повільно закружляв. Прошепотів:

— Тут малувато місця для танцю, але це навіть добре.

— Чим добре?

— Тісніше пригортатиму тебе до себе.

Вона тихенько засміялась. Дивилась на його ключиці у розрізі чорної сорочки, яку майже щодня носив на роботу. Підняла погляд до його Адамового яблука, тоді — до підборіддя, яке не завадило б поголити, і нарешті зупинилась на губах.

— От що, здається мені, на побаченнях ще дещо роблять, — сказав Остап.

Неочікувано він відступив на крок, взяв її за руку і прокрутив. Мирося охнула з несподіванки, коли закружляла, але швидко опинилася знову огорнутою його руками. Тепер вже стояла впівоберта, притискалася плечем до його грудей. Підняла очі, хотіла щось сказати, але у нього були інші плани.

— На побаченнях цілуються.

Читайте роман "Її чужий, її рідний" тут! А також зазирніть сьогодні до нової глави книги в процесі "10 ранку в першу суботу літа".

Мій телеграм-канал

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці