"Її чужий, її рідний" - візуалізація!

Вітаю, любі мої!

Події в романі "Її чужий, її рідний" набирають обертів (тисніть сюди, щоб читати), і вже час вам показати обличчя героїв.

Я трішки погралась з нейромережею, і вона нарешті видала мені результати, близькі до облич героїв (ну не дуже мене задовольняють губи Мирослави і колір очей, але це дрібниці, бо в решті все майже-майже))).

Отож, пропоную вам такий колажик. Знайомтеся — Остап, Мирося і Софійка.

А щоб вас трішки поінтригувати, даю малесенький уривок з однієї з наступних глав.

Увага, СПОЙЛЕР:
 

— Не треба дякувати. Я нічого особливого не зробив.

— Зробили... Будете чай? Вибачте, я... Не здогадалась запропонувати одразу.

Мирося завмерла від дотику і запиналась, але руку не висмикнула.

Вони стояли під вхідними дверима, близько одне від одного. Варто було трішки податись вперед — і...

Остап збирався сказати, що не хоче чаю. Але дивився на Миросю і слова не міг вимовити. Чомусь, саме зараз, саме в цю мить слайдами, короткими кадрами перед очима знову замиготіли спогади тієї ночі.

Її м'які груди...

Її білі стегна...

Її стогін...

Її маленькі губи, які він поцілував лише раз...

Точніше, заткнув своїми губами.

Мирося підняла на нього свої чисті очі (теперішня Мирося, а не та, зі спогадів), а тоді наважилась — зробила крок вперед, стираючи між ними всю відстань. І подалася вперед ще, потягнулася своїми губами до нього.

Нагадую, книга тут. Запрошую до читання!

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці