Обов’язково любити героїв, щоб читати їх історію?
А ви любите, коли вам пишуть, що ваші герої — негативні? Що їх не люблять, не приймають, що вони викликають огиду?
Бо я вже звикла до таких коментарів)
І свідомо обрала для своїх героїв у Хамелеоні непростий шлях. Дарк — це жанр, у якому апріорі не існує прямого поняття “хороших” і “поганих”.
Є люди.
Так, зламані, складні, травмовані. Ті, що роблять боляче — і ті, що вчаться виживати поруч із цим болем.
І знаєте, що найцікавіше? Коли герой викликає ненависть — це означає, що він працює.
Бо що для мене справді страшно — байдужість. Не ті агресія на ГГ чи осуд, не “я його ненавиджу”.
А саме коли читач перегортає сторінку і нічого не відчуває.
Мої герої не створені для того, щоб їх безумовно любили. Вони створені для того, щоб вас зачіпало. Щоб ви читали історію зі всім спектром емоцій: злилися, сперечалися, захищали, за щось таки любили (з моїми це складніше:), божеволіли чи відверталися.
Бо в реальному житті ми теж не завжди хороші. І не завжди сильні. І точно не завжди правильні.
І якщо персонаж своїми діями викликає у вас огиду — можливо, це не про нього. Можливо, це про те, що він торкнувся чогось у вас. Того, що вас тригерить чи, навпаки, таємно приваблює. Того, що ми зазвичай не хочемо визнавати.
Тож скажіть чесно: ви читаєте історії, щоб любити героїв… чи щоб відчувати?
Залишаю тут свою парочку неоднозначних героїв з роману
31 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиГоловне щоб історія чіпляла, а якщо герої викликають бодай якісь емоції, значить, що читач вірить автору
Я теж читаю історії, де не приймаю героїв або не розумію їх. Це нормально не з усім погоджуватись. Тут головне, щоб історія захоплювала, бо якщо ні, то вже справа не в героях, а в тому, що тобі не підійшло та й все)
❣️♥️♥️❣️
Аса Шель, ❤️❤️❤️
Я думаю, що не обов'язково їх любити, бо герої, як і люди бувають різні і не кожному той чи інший герой як та чи інша людина довподоби. Але те, що його не люблять не означає, що він невдалий або поганий, можливо навіть навпаки: не люблять бо він фахівець в чомусь.
Serhii, Погоджуюся)
Теж отримала декілька таких коментарів))) Один автор написав, що він сам ніколи не вживав алкоголь, тому мій герой, який п'є вино, йому не подобається, і розгромив його в пух і прах))). Я вважаю, що герої мають викликати емоції. Сама не люблю читати твори, де шаблонні, створені по усім правилам, герої. Тоді воні передбачувані, не живі, і не цікаві. Так, згодна з вами, якщо герой викликає ненависть, то він працює, він на своєму місці в цьому творі.
Аса Шель, ❤️❤️❤️
Цікава дискусія. Погоджуюсь, що порожнеча - це найгірше. Але далі розповім про особистий погляд від авторки і від читачки.
Коли мій другорядний герой викликає ненависть, роздратування, нерозуміння, будь-який негатив - це чудово. Це так задумано. Це рухає сюжет. Можна гратися з цими почуттями. Коли я бачу таких персонажів в чужик творах, то сприймаю так само. Їх можна не любити, навіть інколи треба.
Коли моя головна героїня викликає негатив у мене ж - ну тут або розуміти, що її такою зробило, і вже з кредитом симпатії рухатись далі, або ніяк. Коли головний герой у інших творах викликає негатив - до побачення. Фокус 24/7, веде за ручку. Тут навіть не про ассоціацію себе, а просто неприємно, не відгукується. Але тут потрібно розуміти, що це не про негативність персонажа в цілому, типу він не добрий, зрадник, злодій. Ні. Це про відсутність логіки його дій і думок, мотивації, невідповідність моїм особистим маркерам (тут чудово зазначили вже про тупість: є виправдана з гачками, а є прям притягнута). І правило про "не мій смак" теж працює. Якщо головний герой не чіпляє мене, то йду далі. Це не зовсім про любити, скоріше про інтерес.
Джул, Зате з почуттям гумору, що не менш важливо)
До теми блогу. Коли я почав трилогію "Падіння Протекторату" я планував, що мій ГГ буде таким собі класичним героєм - рятівником принцес та переможцем чудовиськ.
Але потім я стер все записане і почав наново. І якщо починає герой доволі однозначно - учень, який щойно відкрив для себе світ, то у третьому томі він вже стає катом, який тягне закохану в нього жінку на вірну смерть.
І так, я писав його таким, щоби він не викликав співчуття, або байдужість. Лише іноді - розуміння.
Олексій Горбунов, О, дуже тонка грань, насправді. Балансували між "або перебір, або не дотягнув"?
Обожнюю злодіїв(◍•ᴗ•◍)✧* бо коли читаєш ти розумієш що він погана людина... але коли ти поступово дізнаєшся про нього більше ❤️ то хочеться обняти та заспокоїти бо частіше всього але не завжди вони дуже травмовані ʕっ•ᴥ•ʔっта самотні
Олексій Горбунов, Ви не переживайте))) в мене це тільки в книгах таке ( ◜‿◝ )♡, в реальному житті таких гарних злодіїв я не зустрічала(｡•̀ᴗ-)✧
Не люблю тільки один тип героїв - тупих, яким хочеться дати ляща, щоб не тупили))
Олексій Горбунов, Ахах, нехай то вже будуть його проблеми)
У подібних випадках я намагаюся виправдати свого героя, його вчинки. Щось схоже на те, як мама захищає свою дитину. Можливо через те, що саме я, як автор, накраще розумію персонажа.
Леля Карпатська, Мабуть, кожен автор у якийсь момент стає таким захисником свого героя, бо справді знає про нього більше, ніж читач.
Хоча, я можу дати читачу причину, контекст, внутрішній стан героя — але не нав’язувати, що його потрібно прийняти чи пробачити. Хай це вже буде не моїм клопотом.
Дякую за вашу думку❤️
У всіх фільмах, серіалах чи книгах я люблю антагоністів. На мою думку, в них є та глибина, в яку хочеться поринати. Наприклад, Джокер — він же теж травмований обставинами і людьми, які були жорстокими до нього.
Олена Мисак, Згадали про Джокера і я подумала, що без нього і фільму не було б. Хороший антагоніст - це теж своєрідна запорука вдалого роману.
Дякую❤️
Мені складно лише тоді, коли очевидно хорошого персонажа (і за моїм задумом, і за сюжетом) сприймають негативно тільки через те, що деяким читачам не подобається роль цього персонажа у творі. Ну, от не хочуть ці читачі подекуди, щоб той персонаж був третім у стосунках усталеної пари. Або завчасно назначають персонажа поганцем, хоча тільки почали читати роботу та ще навіть не встигли зрозуміти — хто є хто.
Я особисто люблю всіх героїв, усіх вторів які читала. Адже саме вони сформували ту чи іншу історію. Без них то була б, що? Звісно — зовсім інша історія)
Delulu Fabii, Бо іноді реакція йде не на героя, а на ситуацію: читачу не подобається, куди рухається сюжет — і це автоматично переноситься на персонажа. Особливо в темах стосунків, де дуже швидко з’являються “свої” і “чужі”.
І погоджуся, що всі герої важливі для історії. Навіть ті, кого не хочеться приймати. Бо без них це вже була б зовсім інша книга. Важливо дати герою час показати себе. А читачу — час його або прийняти… або ні.
❤️❤️❤️
Люмен Белл, ❤️❤️❤️
Відчувати звісно
Неба Крайчик, Дякую♥️
Коли персонаж "тригерить" — це знак майстерності автора. Любити героя легко, а от зрозуміти його темний бік і продовжити читати — це вже справжнє мистецтво. Байдужість — ось справжня смерть для книги. А твої герої точно не дають заснути спокійно!
Ася Рей, Дякую!
Я не вважаю, що героїв треба любити. Але от розуміти - це важливіше )
Morwenna Moon, І з повагою писати коментар про героя, як базовий мінімум)
Однозначно, щоб відчувати. Я намагаюся їх виправити, знайти причину їх вчинкам. Я навіть симптизувала містеру Ґрею із "50 відтінків..." і інших переконувала в своїй думці.
Хамелеон повільно, але читаю. Також співчуваю головному героєві. Тяжке дитинство(
Лана Жулінська, Мабуть, у цьому і є сила книг: ми можемо відчувати те, чого не дозволили б собі в реальному житті. Полюбити… або навпаки — відштовхнутися. І обидві реакції чесні. Або полюбили б і в житті, хих)
І дуже для мене цінно, що ви читаєте «Хамелеон»♥️
Хм, в мене є схожа ситуація) Я вибрала в головні героїні жінку з середньостатистичною біографією. Яка не є чистим аркушем ( юне дівча) або марною для цього світу ( ну, типу смертельно хвора невдаха без родичів). Яка з ним пов'язана і досить успішно і робить не лише правильні вчинки. І, як не дивно, отримала достатньо нарікань на її мораль від тих, хто не кліпнувши оком, "ковтає" гг, які вбивають всіх наліво-направо, гвалтують дружин і підставляють партнерів))
Тому я вас розумію) Ні, герої повинні бути не ідеальними, а справжніми))
Дієз Алго, О, це дуже знайомо) І, здається, це якраз той момент, коли “вигадана жорстокість” приймається легше, ніж реалістичні помилки. Бо коли герой робить щось крайове й майже нереальне — це сприймається як частина жанру. А от коли персонаж поводиться “як у житті”, то одразу включається моральний фільтр. Що ж...
Мені теж близька ваша позиція: герої не мають бути зручними чи ідеальними, але вони мають бути живими. І, мабуть, саме такі персонажі запам’ятовуються найбільше)
Дивлячись з якою метою людина читає. Якщо мета відволіктися і підняти собі настрій позитивними емоціями від цікавого сюжету, то відраза до персонажа змусить припинити читати цей твір. Якщо людина може читати будь-що, тільки щоб був цікавий сюжет і вона згідна на різні емоції, то вона продовжить. Особисто для мене психічно неадкватних людей в реальному житті, які самі підсвідомо ламають своє життя і навколишніх - вистачає. Томум полюбляю твори тільки за щось хорошо і позитивне.
Міла Шан, І це абсолютно нормально — читати для відпочинку, для легших емоцій і не хотіти занурюватися в важкі чи суперечливі історії. Мені здається, тут справді все про внутрішній запит: хтось шукає в книгах світло і комфорт, а хтось — емоції і складні психологічні стани.
І, чесно, мені дуже цінно, що ви це сформулювали — бо це якраз нагадує, що ми всі читаємо з різних причин, і це ок)
Живі герої викликають емоції, як добрі так і погані ✨
Христина Вілем, І кожному є місце в наших світах❤️
Герої мусять бути справжніми)) Зі своїми поганими і добрими вчинками. З минулим, яке і робить її особистістю.
Катерина Винокурова, Саме так) Дякую❤️
Не завжди, люди багатогранні
Тетяна Степанкевич, Погоджуюся)
❣️❣️❣️
Оксана Дичка, Спасибі❤️
❤️❤️❤️
Ганна Літвін, Дякую❤️❤️❤️
Та зовсім не обов'язково. От є одна книга, де мене герой ну дуже бісить, я його прям ненавиджу місцями, і якраз заради цих емоцій читаю))))
Люмен Белл, Ахаха, дійсно, це він❤️❤️❤️
❤️❤️❤️
Світлана Романюк, Дякую за підтримку❤️
Якщо вибирати між любити та відчувати, то я виберу відчувати. Не обов'язково всіх любити. )))
Крісті Ко, Ми ж розуміємо, що ви є тоді тим читачем, що на вагу золота)
"Коли герой викликає ненависть — це означає, що він працює.
Бо що для мене справді страшно — байдужість. Не ті агресія на ГГ чи осуд, не “я його ненавиджу”.
А саме коли читач перегортає сторінку і нічого не відчуває" - погоджуюся на всі сто.
Книга має викликати емоції. Коли не викликає, нащо її читати?)))
Тому не розумію авторів, які дуже негативно сприймають коментарі, що хтось з героїв не подобається/його поведінка дивує і т.д.
Самій (як авторці) хочеться, щоб любили героїв, яких я люблю, але я теж розумію, що всі ми різні та нам відгукуються різні персонажі й ситуації..)
Марія Залевська, Мені здається, це якраз про здорове сприйняття історій — коли ми дозволяємо собі відчувати по-різному. І ви дуже точно сказали: нам усім відгукується різне.
І, мабуть, у цьому і є магія читання — кожен знаходить у герої щось своє.
Дякую за думку❤️
Головне, що вони не змушують став нудьгуватм
Олена Ранцева, От, власне, влучно сказали) Дякую❤️
Прочитала і задумалась… і дійсно в цьому щось є… бо якщо є емоція, значить зачепило, а вже як… то інша справа. Цікавий блог, дякую ❣ ☄❤ ( ◜‿◝ )✨
Ірина Бібік, Маєте рацію! Дякую вам, що завітали❤️
На мій погляд, любити не обов'язково, та мати хоч щось, за що їм варто співпереживати — так. Я читала тут на платформі одну роботу(не змогла дочитати, на жаль), де герой викликає огиду з першої ж сцени. Це головний герой історії, тож я мала якось розуміти його мотиви. Та коли автор сам виступає проти власного персонажа, я не могла сприймати історію з його перспективи і проникатися нею і, самим героєм зокрема.
Основний персонаж, навіть "сірий" чи абсолютно негативний, на мій погляд, має мати якийсь розвиток. Першопричину, чого він саме такий, мені як читачу важливо повірити в його сумніви, почуття і той самий негатив. Не помічаючи змін чи зростання персонажа, коли автор просто переконує мене, що він поганий, просто "бо", я не можу сприйняти героя і зацікавитись його історією.
Втім, це моя думка, мені буде цікаво почитати думки колег-авторів та безперечно читачів)
Кайла Броді-Тернер, Дякую за таку глибоку думку❤️
І я з вами погоджуюсь у важливому моменті — читачеві справді потрібно мати хоча б щось, за що можна “вхопитися” в герої: мотив, внутрішній конфлікт, причину, чому він такий.
Для мене теж важливо не просто показати, що герой “поганий”, а поступово розкрити, звідки це береться. Просто я, можливо, роблю це не одразу, не з першої сцени — а через напругу, через дії, через те, як він взаємодіє з іншими.
І ще дуже відгукнулась ваша думка про позицію автора. Бо справді, якщо автор сам відштовхується від свого героя — це відчувається. Я, навпаки, намагаюся зрозуміти своїх персонажів, навіть коли вони роблять речі, які складно прийняти.
І тут, мабуть, моя особиста позиція: я не дуже люблю, коли автор показує причину антигероя так, ніби просить читача його виправдати. Для мене причина — це не виправдання, а пояснення. І читач сам вирішує, приймати це чи ні.
Мені здається, тут дуже тонка межа між “огидний без причини” і “складний, але живий”.
І, мабуть, кожен читач відчуває її по-своєму.
Дякую, що поділились — такі коментарі якраз і створюють ту саму цікаву дискусію)
Не обовʼязково любити героя, щоб його любити) Не знаю, чи зрозуміло я написала, але як є))))
Джулі Мун, Зрозуміліше не буває) Дякую за думку❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати