Я не з тих людей, які вміють будувати воронку продажів і продавати. Я більше з тих людей, яких у лихі часи років тридцять тому могли без проблем обікрасти на ринку. Дякую, що народилась вже після цього жахіття. І продавати я доладу не вмію - не своє так точно. Ваше - без проблем, звертайтесь. Продамо у кращому вигляді.

А коли пишу про своє, відчуваю, ніби жебрачу. Тому я зараз повільно кладу на підлогу цей текст і штовхаю до вас. А ви підіймаєте, читаєте і робите висновки. Я підготувала декілька цитат з моєї книги "Вільні люди", яку обожнюю всім серцем. Ну що, готові? Я вже штовхаю.

Бо свято наступає тоді, коли ми самі його створюємо, а не тоді, коли календар про це скаже.

***
Нащо вона написала про романтику й мотиви Ореста у їхньому дивному спілкуванні? Солодкий раф з рожевим макароном у голову вдарили, не інакше.

***

І тільки, натиснувши на знак відправлення, думає, що це було найдурнішою відповіддю. Є якась комісія, яка стежить за нами й нагороджує медальками за найтупіші повідомлення?

***

— Я твоїм котам хочу задачу полегшити.

— Що? Яким котам?!

— Тим, які у тебе на душі шкребуться.

***

— Вікна піду відкрию.

— Навіщо? На вулиці холодно.

— Бо хтось тут душніти починає.

*Орест про Василину.

***

Мінімум місця для машин, кухня менше за ліфт у новобудові, а ці дивні віконця з кухні до ванної кімнати? Ані від плісені не рятує, ані від збоченців.