Світлана Верес

Пишу про людей, які вчаться не втрачати себе. Про почуття, які не завжди красиві, але завжди справжні. Мої історії — це не казки з ідеальним фіналом. Це про тишу між словами, про вибори, які болять, і про моменти, коли доводиться обирати себе. Я не вигадую світ — я збираю його з деталей, які ми часто не помічаємо: поглядів, пауз, недосказаного. Якщо тобі знайоме відчуття, коли ти розчиняєшся в комусь — мої книги, можливо, відгукнуться. Авторка книги «Лінії порожнечі».

Вона навчилась мовчати ще тоді, коли мала кричати.

Вона не пам’ятає, коли саме це почалося. Можливо, тоді, коли вперше зрозуміла, що її голос нічого не змінює. У будинку завжди було тихо. Не спокійно — саме тихо. Так, ніби кожне слово могло щось зруйнувати. Мати говорила

Вчора

Як виглядає життя, коли ти перестаєш обирати себе.

Я довго не наважувалась написати цю книгу. Не тому, що не було ідей. А тому, що в ній занадто багато правди. Це історія про дівчину, яка постійно обирала інших — поки не зрозуміла, що втратила себе. Про відносини, в яких

23.04.2026