Минуле 48

Ділай став свідком того, як Вендор перетворився на лицаря в білосніжних сяючих обладунках. Тепер він зрозумів, чому Вендору дали прізвисько «Білий Лев». Але чому той ніколи не розповідав про це? Адже вони знають одне одного не один рік. Мабуть, на це були свої причини. Ділай був вражений. І те, як його друг бився з невимовним чудовиськом, виглядало захопливо.

Але довго спостерігати за цією картиною не довелося. Маг зрозумів, що досить чітко прицілитися в створіння, яке билося з Вендором, не вийде — занадто воно було швидке. Залишалося спопеляти інших. Плащ був і щитом, і бронею: ворожі клинки, дротики й магічне полум'я просто розбивалися об нього. Ніщо не могло його пробити, однак просто нахабно тіснити Ділая ворогам цілком вдавалося. Він спалив кривою яскраво-блакитною блискавкою вже щонайменше п'ятьох. Від них на підлозі залишилися лише димлячі скорчені рештки. Але інших це не хвилювало й не лякало. Вони, немов скажені пси, напирали на мага та свиту генерала.

Ось його притиснули к колоні й збили з ніг, але поруч опинився генерал. Він одним рухом зніс голову чорношкірому воїну й допоміг піднятися Ділаю. Наступної миті нова хвиля нападників роз'єднала їх. Маг опинився майже поруч із велетнем і крізь навколишній гамір почув його слова:

— Випускай усіх! Цих, я бачу, замало, навіть тварюка безодні не може впоратися з паладином. Зараз же відчиняй усі темниці!

Цей наказ був звернений до високої постаті в чорній мантії з накинутим на голову капюшоном. Постать стурбовано відповіла:

— Усіх, пане? Навіть Альтарі? Адже вони дуже нестабільні — можуть убивати і своїх, і чужих. Велетень гнівно стукнув палаючою помаранчевим полум'ям тростиною об підлогу й скрикнув: — Я що тобі сказав! Начхати мені на всіх, Сугуле! Слід починати ритуал негайно! Усе йде, як я задумав. Дуже багато болю, дуже багато крові й загублених душ. Якщо я зараз пропущу час відкриття брами, рай ніколи не ввійде в цей вимір! Зараз же випускай усі наші експерименти й стеж, щоб ніхто мене не турбував. Я починаю ритуал, і ніхто не повинен проникнути до лабораторії, поки я поглинатиму жертв. Чуєш, Сугуле? Поплатишся своїм мертвим тілом. Оживлю і знову вб'ю!

Той, до кого звертався велетень, повернувся до двох блідих ельфів і щось тихо їм сказав. Вони кивнули й бігцем покинули зал. Про що йшла мова, було не зовсім зрозуміло, однак нічого доброго в тому не було — це точно. Велетень розвернувся й попрямував до дверей, маючи намір вийти.

Ділай не міг дозволити цьому статися. Він відштовхував і бив найближчих ворогів, намагаючись підійти достатньо близько, щоб ударити блискавкою. Він майже вибрався на зручну позицію і, спрямувавши скіпетр велетню в спину, пустив найсильніший накопичений розряд викривленої блискавки, що рвала простір із гучним тріском. Але сталося непередбачене. Слуга велетня в чорній мантії встиг збити Ділая з ніг. Смертельний розряд описав дугу над головою гіганта, оплавивши й підірвавши каміння стіни. Той здивовано обернувся і, побачивши Ділая на підлозі, глузливо усміхнувся, жартівливо помахав йому пальцями, немов прощаючись із другом, і зачинив за собою масивні двері. Почувся гуркіт важкого засува.

Прокляття! Ділай був несамовитий від люті. Він страх як не любив схибити. Маг підвівся на ноги. Скіпетр випускав у різні боки потужні дугові розряди акумульованої електроенергії. Ділай дивився на того, хто завадив йому виправити ситуацію одним махом. Він хотів накопичити стільки заряду, щоб від мерзотника не залишилося й сліду.

Несподівано на Ділая вискочив один із сірих убивць. Маг спрямував у його бік скіпетр і пустив невеличку блискавку. Того від удару відкинуло на кілька метрів, і вже бездиханне тіло ще кілька разів перекинулося по підлозі. За спиною Ділая диск сонця зайшов за обрій, освітивши зал згасаючою кривавою загравою. Слуга велетня скинув із себе мантію. Це був худий і блідий чоловік із довгим сивим волоссям. Він виглядав білим, немов труп. Очі його, подібні до вугілля, відблискували злісними вогниками. І він заговорив, звертаючись до Ділая:

— Нарешті це ненависне сонце зайшло! Тепер я можу почати живитися. І ти, ряджений магу, будеш моєю першою стравою на вечерю.

Він розвів руки в сторони. З його пальців виросли довгі кігті. Рот неприродно широко розкрився, як у змії, оголивши чотири довгі ікла, по двоє знизу й зверху. І наостанок цей монстр ще й злетів трохи над землею. Ділай був шокований: невже це справжній вампір? Вампір із якихось казок раптом ожив. Боги, скільки ж у цьому гидкому місті зібрано всілякої нечисті! Але вампір це чи ні, він скоро стане смаженим шматком м'яса!

Ділай спрямував на нього скіпетр. Вампір засміявся й сказав:

— Дурню! Мене не можна вбити звичайною зброєю! Ділай холоднокровно відповів:

— Це ми зараз подивимося. Готовий закластися, що ти ще не зустрічався з розрядом блискавки, вп'ятеро потужнішим за небесний!

Вампір дещо здивовано подивився на мага, а той пустив у нього весь накопичений потенціал жахливої блискавки, яка, немов вибух, прогриміла в залі. Вампіра припечатало, немов муху до стіни, і він став не просто горіти, а випаровуватися, як і передбачав Ділай. Тварюка жахливо кричала, а маг продовжував смажити її блискавкою. Невдовзі чудовисько замовкло, і Ділай припинив випускати розряд, побоюючись пошкодити скіпетр. На землю замість вампіра впала обпалена димляча грудна клітка з таким самим черепом. Ділай підійшов і розчавив череп ногою.

У цей момент до нього наблизився генерал у закривавлених обладунках. Він запитав: