Розділ 23. Дем’ян

    Дем’ян.

    Розбудив дзвінок. Зиркнув на годинник. Далеко за опівніч. Глянув ще раз. Так, все правильно. І кого це принесло в таку годину? Йду, відчиняю і не вірю очам. Раптом це сон? …Нея.

-    Може запросиш мене всередину.

    Здається, її язик заплітається. Вона п’яна. Навіть не знаю, що думати, мабуть, ще остаточно не прокинувся.

-    Звісно заходь, – відійшов в бік, пропускаючи. Вона спіткнулась, притримав, щоб не впала.

-    Хто тебе сюди привіз? – хотів хоч щось зрозуміти.

-    Сем. – швидко відповіла й зняла пальто, а потім взуття (не без труднощів звісно).

    Взяв одяг і жестом запросив у вітальню. Вона присіла на краєчок дивану і здається, щось хотіла повідомити.

-    Що сталося? – нічого не розумів.

    Дівчина помотала головою. Присівши біля неї, не міг не помітити як нервово вона стискає руки.

-    Покажи мені свою квартиру. – прохання було надто несподіваним.

    Моя стривоженість в якусь мить переросла в здивування. Намагаюсь не виказати цього. Не те щоб я не був радий її тут бачити, та ситуація неоднозначна і дуже дивна.

-    Гостьова кімната, там спальня, там кухня, там ванна. – жестами показував різні напрямки.

    Віринея глянула на мене і в її очах блукала розгубленість. Потім повільно піднялась і пішла в сторону спальні. Йду слідом. Увійшовши в кімнату, вона зупинила важкий погляд на ліжку, та обернулась до мене. Почали закрадатись здогадки.

    Дівчина не зводила з мене своїх зелених очей, потім мовчки несміливо почала цілувати. Вона була така гаряча, п’янка і бажана. Як же важко не піддаватись цій спокусі. Легенько обхопила мої плечі руками, та я не прослідував її прикладу, знав, що так буде ще важче зупинитись. Нарешті відірвалась від губ, припинивши це катування насолодою.

-    Ти ж знаєш, чому я прийшла…

    Відчув її гаряче дихання на своїй щоці.

-    Це неправильно. – категорично заявив, хоч все єство протестувало.

     В її погляді з’явився біль. Вона швидко його відвела і обезсилено опустилась на ліжко. Подумки почав благати небеса, щоб хоч не заплакала.

-    Чому? Я ж хочу бути з тобою… але як інакше?

    Вона щиро не розуміє моїх благих намірів. Та хто б їх зрозумів? Знову присів біля неї і легенько взяв за руку.

-    Не можу скористатись твоєю беззахисністю. Це ж неправильно. Ти занадто дорога мені, я з тобою так не вчиню. – перевів подих і впевнено продовжив: -У нас все станеться тоді коли ти перестанеш мене боятися, зможеш повністю довіритись. Я не хочу щоб ти приглушувала свої почуття алкоголем, ти будеш все чітко розуміти й усвідомлювати, хотітимеш цього точно так, як і я.

-    А якщо цього не станеться ніколи?

    Вона що, дійсно допускає таку можливість? Легенько обійняв, натомість дівчина поклала голову мені на груди.

-    Обов’язково станеться. Поглянь, ти вже мені трохи довіряєш. Все у нас буде добре.

-    Ти що дійсно такий ідеальний?! – вражено пробурмотіла моя нічна гостя, чим викликала усмішку. – Я так хотіла тебе побачити, так засумувала. І як раніше жила без тебе…

   Не знаю чим були викликані ці несподівані зізнання, алкоголем чи вона дійсно так думала, та це не могло не радувати. Обійняв її трішки міцніше, все ще боячись злякати.

-    І що мені тепер робити? – розгублено запитала Нея. – Я ж сказала мамі, що ночуватиму в Ліни, а вона поїхала до Сема.

    Ця її беззахисність і безпорадність діє на мене магнетично. Хочеться ще міцніше обійняти і вже не відпускати, сховавши від усіх.

-    Залишайся в мене. – запропонував простий вихід.

    Моя зеленоока гостя зиркнула нічого не розуміючи, мабуть подумала, що передумав чи що.

-    Якщо хочеш я ляжу  у вітальні, а ти тут, – запропонував їй. – Або спатимемо тут разом, якщо тобі буде так комфортно.

    Нея кивнула, а я подумав, що тепер безсонна ніч мені забезпечена, адже поруч заснути точно не вдасться.

-    Тобі потрібно у що-небудь переодягтись, - осяйнула несподівана здогадка. – Зараз пошукаю щось.

Навіть не знаю, що можна запропонувати, щоб не дуже бентежити її почуття, а заодно розбурхувати свою і так нестримну фантазію. Знайшов найдовшу футболку, подумки сподіваючись, що вона зможе максимально приховати всі принади Віринеї.

-    Вибачай, це все що можу запропонувати. – простяг їй. - Можеш переодягтись он там у ванній. Якщо захочеш вмитись, чи прийняти душ, чисті рушники на верхній полиці.

    Нея тишком вийшла. Це все було так дивно й незвично. Оце сюрприз влаштувала, досі оговтатись не можу. Як же пережити цю ніч? Добре хоч до ранку залишилось не так багато часу. А Сем! Нічого не сказав. І чия це цікаво була ідея? Але швидше за все, Віринея сама все придумала.

    Може все ж потрібно було не гратись в благородність?.. Якісь дикі думки! Відігнав їх одразу. Хіба я зміг би собі це пробачити? Чим би тоді відрізнявся від інших?

    Десь через півгодини з’явилась моя гостя. Вона сором’язливо притискала до себе сукню, мабуть дія алкоголю уже потихеньку минала. Помічаю, що футболка майже доходить до колін, але стрункі ноги все ж добре видно. Пробую сконцентруватись на чомусь іншому. А вона ж така чарівна, макіяжу і сліду не залишилось, волосся розсипається по плечах…

-    Обирай, яка половина ліжка тобі більше подобається – спробував розрядити атмосферу.

    Вона усміхнулась, поклала свої речі на стілець і присіла на край ліжка, уникаючи мого погляду.

-    Пробач, все так дивно вийшло. – перевела подих та продовжила: – Ти, мабуть, вважаєш мене зовсім нерозумною.

-    Ні, не смій так думати. Якщо тобі від цього стане краще, ми можемо просто забути це все.

    Здається, така ідея припала моїй гості до душі, навіть глянула на мене з вдячністю. Та потрібно було розставити всі крапки над «і», вона не має відчувати за собою провину.

-    Нея, не думай, що я не хотів того, що ти запропонувала.  – знову сів поруч. – Ти й не уявляєш, яких зусиль мені коштує ця стриманість. Але я не хочу тебе злякати.