Куди побігла, Гарбузик? 18+

— Кір, поглянь, який класний гарбуз! Давай заберемо його додому! — хлопчик на мені, очевидно Артем, навіть почав підстрибувати від нетерпіння.

Я хмикнула. Додому забрати? Ага, завжди мріяла, щоб мене всиновили як овоч.

— Артеме, ми не можемо забрати гарбузика додому, — чоловік присів поруч, і я відчула аромат його парфуму. Легкий, дорогий, трохи терпкий. — Йому тут добре. Він у природному середовищі. Серед редисок і баклажанів.

— Але він м’який! — не вгамовувався хлопчик і знову ткнув мене в бік. — І теплий!

Ох, дякую, малий. Почуття власної гідності остаточно випарувалося.