Розділ 19

    Знайомство
    Досі не можу повірити, що погодилась зустрітись з його батьками. І взагалі, навіщо це? Була майже впевнена, що не сподобаюсь їм. А як інакше, вони бізнесмени, багаті та впливові, а я - простакувата дівчина. Ну як я буду поводитись в їхньому товаристві? Навіть не знаю як правильно сидіти і про що говорити. Паніка наростала.

    А от мама, дізнавшись про це знайомство, тільки зраділа, заявивши, що у Дем’яна серйозні наміри, якщо він пішов на таке. Це мене не заспокоїло.

    Зателефонувала Ліні, пояснила свою непросту ситуацію.  Подруга швидко примчала і в першу чергу кинулась ритись в шафі, в пошуках одягу. Та навіть заявила, що всі мої наряди підходять для цього ідеально, так як являються досить невиразними. Такі відгуки про свій одяг я чула від неї неодноразово, тому навіть не звернула уваги. Але ж вони багаті люди, звикли одягатись в дорогі речі, в будь-якому випадку, вважатимуть мене бідною сіренькою мишкою. Від таких думок стало ще більш тоскно. Настрій був на нулі.

    З горем навпіл ми з Ліною підібрали сукню, зробили легенький мейк-ап, та вирівняли волосся. Оцінююче глянула на себе в дзеркало. Навряд чи дотягую до їхнього рівня. Але ж я повинна була усвідомлювати, що ми з різних світів, тому легко в будь-якому випадку не буде.

-    І не забувай усміхатись, тоді ти виглядаєш дуже привабливо. – слухала я настанови подруги, яка весь цей час розповідала як себе потрібно вести і нарікала на те, що Сем не поспішає знайомити з своїми батьками.

    Невдовзі зателефонував Дем’ян, повідомивши, що скоро заїде. Паніка почала наростати ще більше. Пробую рахувати вдихи і видихи, намагаюсь заспокоїтись. Чітко розумію, що цю вечерю просто треба пережити і все.

    Ліна попрощалась, побажала гарного вечора, заявивши наостанок, що вірить в мене і пішла додому, так як у неї з Семом ще намічався похід в нічний клуб. І коли вона встигає навчатись?

    Думки знову повернулись до невблаганного годинника, який рахував хвилини, наче до вироку.

    Зайшла мама, оцінила мій вигляд, повідомивши, що виглядаю пречудово. Це ж мама, для неї я завжди красуня. Побажала добре провести час, та допомогла одягти пальто і закутатись в шарф. В цей момент Дем подзвонив у двері. Дзвінок прозвучав грізно і невблаганно. Мама буквально виштовхала мене за поріг, а вже потім мило привіталась з моїм кавалером.

    Він мирно усміхався, наче цією усмішкою хотів запевнити, що все буде добре і мені не варто аж так хвилюватись. Мною керувала паніка і боротись з цим було неможливо.

    Незчулась як уже сиділа в автівці,  міцно стискаючи в руках сумочку.

-    Нея, з тобою все добре? – Дем навіть схилився до мене, щоб краще роздивитись.

    Я лиш нервово кивнула, це його не переконало.

-    Я ж бачу, з тобою щось не так. – він вказав на мої руки. - Ти знову мене боїшся?

    Пробую опанувати себе, відпустивши сумку. Дем, нервово чекав відповіді.

-    Ні не тебе, а цього знайомства. -  на одному подиху випалила я.

      Здається, він видихнув з полегшенням.

-    Якщо хочеш я все відміню. Не потрібно так хвилюватись.

    Дивилась на нього з надією. Як же хотілось погодитись, та усвідомлюю, що зі сторони це виглядатиме неправильно.

-    Ні, вони ж нас чекають. – розумію, що потрібно пережити все до кінця.

-    Обіцяю тобі, все буде добре. Я ж говорив, що нікому не дам тебе скривдити. До того ж мої батьки досить привітні і щирі люди. Ну ти сама в цьому переконаєшся.

    Як би я хотіла, щоб саме так і було.

    Через деякий час помічаю, що ми виїжджаємо за місто. Тривога нікуди не зникла. Дорогою завзято рахувала вдихи й видихи, це трохи допомагало.

-    Я думала твої батьки мешкають десь в місті. – порушила тишу, намагаючись відволіктись.

-    Ні, вони не дуже люблять міську метушню, тому завжди жили за містом. Я теж там виріс, саме тому ми з Семом і подружились.

    Тепер зрозуміло.

-    Пам’ятаю ти говорив, що мешкаєш окремо від них. Виходить, живеш в місті? – і звідки в мене проявилась така зацікавленість?

-    Так, у мене своя квартира в центрі. Обов’язково покажу тобі її.

    Під’їхали до красивого будинку. Ні, навіть не так – до величезного маєтку. Від всієї величі захоплювало дух. В цю секунду я зрозуміла наскільки вони багаті й від цього стало ще моторошніше. Знайомий холодок пробіг по спині. В мене був настільки розпачливий вигляд, що Дем навіть зблід, а його мабуть, не так то й легко вивести з рівноваги.

    Глибоко вдихнула. Потрібно бути сильною і рішучою. Не можна показувати своїх страхів.

   Невдовзі двері будинку відчинились, на порозі стояла чарівна струнка брюнетка. Я дивилась і не могла повірити, що це мати Дем’яна, на свої роки вона точно не виглядала. Мабуть, кожен день ходить по салонах краси. Та незабаром вона здивувала мене ще більше. Оглянувши нас прудким поглядом, широко усміхнулась і мої страхи враз почали відступати.

-    Я, Віолета Олександрівна – вона простягла мені руку і ми привітались. - Віринея - протяжно мовила вона, - яке в тебе чудове ім’я. Ходімо в дім, ми вже вас зачекались.

    Я трошки розслабилась. Все йшло, наче непогано. В будинку нас зустрів Богдан Максимович. Він також був досить привітним і зовсім не безжальним, адже саме такими я вважала всіх великих бізнесменів.

    Вони готувались до нашого приходу, це було видно неозброєним оком. Стіл аж ломився від різних наїдків, чи може вони завжди так вечеряють, хто розбере цих багатих людей. Віолета Олександрівна притишено сказала мені, що ці страви замовили з ресторану, так як вона взагалі не любить готувати. Як виявилось у них є декілька помічників по дому, саме вони і слідкують за чистотою, за приготуванням їжі, і всіма іншими клопотами. Це й не дивно, такий величезний будинок неможливо доглядати самостійно.

    Вечеря мені сподобалась, ми в невимушеній атмоосфері говорили про все. Навіть здавалось, що ці люди такі ж самі як і я. Дем не обманув, коли сказав, що його батьки мені обов’язково сподобаються. Хіба може бути інакше? Все-таки в нього прекрасна родина.