Розділ 16

Нові враження.

    Коли повідомила Ліні новину про нас з Дем’яном, вона радісно пропищала, заявивши, що це і її заслуга. Міцно обійняла і вирішила, що цю подію обов’язково слід відсвяткувати. А де ж святкувати, як не в клубі. Мені це було не зовсім по душі, але хіба подругу зупиниш, коли та несеться мов швидкісний потяг. Мої протести вона не брала до уваги.

    Гаразд, все-таки знову починаю нове життя. Потрібно розвіятись, встановити нові правила, нові цілі. Може дійсно у нас щось вийде з Дем’яном. Здається, він якимось дивом починає стирати мої спогади з минулого. Не знаю, чи це вдасться повністю, але дуже хочеться.

    Хіба так буває? Може саме з таких історій і складають казки? А Дем дійсно чимось схожий на принца, чи може лицаря. Так… та, що не вірила у принца, несподівано його знайшла.

    І що це на мене найшло? Що за дивні  думки?

    Ледве вдалось відволіктись, перемкнувшись на роботу. Що він зі мною робить? Невже я починаю втрачати себе, міняючи переконання, гублячи звичний цинізм.
***   ***   ***
    Наступив вечір. Мама знаючи, що я йду з Дем’яном на побачення, сама забажала погуляти з Пушком, тільки щоб не відволікати доньку від приготувань. Все-таки вона точно вирішила спекатись мене з цього дому.

    Ліна телефонувала декілька разів, вперто пропонуючи допомогу. Та невже я не можу сама зробити зачіску, макіяж і вибрати одяг. Складається враження, що вона стає моєю другою мамою.

    Обрала темно-зелену в міру відкриту сукню, зробила вечірній макіяж, та локони. Такий образ аж надто романтичний, прямо під сьогоднішній настрій, та не зовсім клубний варіант, проте коли мене хвилювали подібні дрібниці.

    Так, тепер в новому для себе статусі – дівчини крутого хлопця, мабуть, буду змушена часто з’являтись в подібних місцях. Для цього доведеться міняти звичний стиль життя. Чи готова я до такого? Мабуть, трішки пізно вже про це задумуватись.

    Дем’ян подзвонив у двері. Я, захопивши тепле пальто, вийшла. Він усміхнувся.

-    Приголомшливо виглядаєш.

    Не знаю що і відповісти. Лестощі, мабуть. Підмічаю, що він сьогодні виглядає теж дуже стильно. Та хіба чоловікам говорять компліменти? Не знаю, потрібно буде запитати у Ліни, вона більш обізнана в такому.

   Як і зазвичай Дем відчинив переді мною дверцята автомобіля, всілась на переднє сидіння. А все-таки в ньому є щось від лицаря. Раптом вони не перевелись ще в давні часи, а існують і досі. Якщо це дійсно так, то я зустріла одного із них.

    Дем’ян всівся за кермо, проте не зводив з мене щасливого погляду. Зловила себе на думці, що він дивиться так, ніби я краща за всіх на світі. Мені зовсім невідомий такий погляд.

-    Тепер ти моя дівчина. Ти моя… - останні слова чомусь прошепотів.

    Поволі підніс руку до мого обличчя, даючи можливість зупинити, та я не стала. Теплі пальці торкнулись лиця. Завмерла, навіть дихаю ледь-ледь. Невже ці дотики і дійсно можуть бути приємними? Здається, так. Несподівано забрав руку.

-    Не зміг стриматись.

    Я все не зводила очей з нього. На що я погодилась? Знову буду чекати коли мене погубить любов. Невже знову вірю? Кохання ж завжди розбиває серця. Це ж і не дивно, так як найбільший біль можуть принести тільки ті люди, яким безтямно віриш, які торкаються твого серця і душі.

   Мої думки, мабуть, відобразились на обличчі, так як Дем’ян дивився на мене з острахом і навіть болем. Він не хотів мене злякати і від цього стало якось тепліше. Усміхнулась йому.

-    Все добре, – промовила тихо щоб заспокоїти.

    Раптом він витяг і простягнув мені знайому коробку.

-    Візьми. Цей ланцюжок твій, я вибирав його спеціально для тебе.

    Дивлюсь на подарунок, від якого недавно відмовилась, і не знаю що робити. Вагалась не довго згадавши, що все ж він уже мій хлопець.

  -  Дякую – голос прозвучав ніби віддалено. – Та більше не даруй мені таких подарунків, мені незручно від цього.

    І він знову подивився на мене так, ніби я прибулець, причому найкращий у всесвіті.

-    Я не можу тобі цього обіцяти, адже в нас  домовленість до весни. Я мушу зробити все, щоб завоювати тебе.

-    Невже ти вважаєш, що мене можна купити?

    Образилась. Навіть з’явилось бажання знову запустити в нього цією коробкою.

-    Не смій так думати. – слова здались щирими. - Просто я хочу дати тобі все, що можу.

    Ми дивились одне на одного. І я вірила. Вірила цим словам і цим очам. В них моя загибель. Це точно.

-    Запізнюємось до клубу. – розуміла, що говорю дурниці і все ж добавила, - Ліна з Семом уже, мабуть, нас зачекались.

    Якщо чесно, то ми обоє чудово знали, що коли ці двоє разом, то вони ні про кого і ні про що не думають взагалі. Надто пристрасні і відчайдушні, наче віддзеркалення одне одного.

    Дорога зайняла небагато часу. Під’їхавши ближче побачила Ліну в обіймах її блондина. Ну так, а де ж вона ще має бути? Мені здається, що ця дівчина зараз навіть рада, що розсталась з Єгором, адже так щасливо виглядає, ніби знайшла свою долю. Поживемо - побачимо.

    Дем підійшов до мене і запропонував взяти його під руку. Вагалась не довго. Ми ж все-таки пара. Потрібно звикати бути разом. Ніякого неприємного відчуття не було. Він дійсно приборкує мої страхи, поволі навчає довіряти.

    Ліна широко усміхалась, побачивши нас разом. Її обличчя виражало гордість за нас, чи то може за себе, адже подруга так старалась поєднати нас. Вона повисла на Семові, наче приклеєна, а той ніби і не був проти. Якби ж я більше вірила в кохання, то мабуть, могла б назвати їх ідеальною парою. Все ж вона в мене розумниця, не стала побиватись довго за тим зрадником Єгором і зараз доволі щаслива.

    Привітались і всі разом пішли в середину клубу. Ліна одразу  ж потягла мене  за коктейлями. Я пручалась, пам’ятаючи про попередні рази, та все ж вирішила випити один, подруга однаково свого доб’ється. Дуже вже їй хочеться відсвяткувати нашу з Дем’яном новостворену пару. Хлопці ж нічого не пили, так як обоє були за кермом.