Розділ 6. Дем’ян

Дем’ян
    Влаштувати спільне побачення було  непоганою ідеєю. Так мені здавалось спочатку. Але з цією дівчиною, мабуть, ніколи нічого не йде як задумано. Вона всім своїм виглядом одразу дала зрозуміти, що не в захваті від такої колективної зустрічі, майже нічого не говорила, лиш декілька разів відповіла на запитання Сема. Мене, як зазвичай, старалась ігнорувати.

    Та все ж я радів, знаходячись біля неї. Вона знову виглядала розкішно. Не хотілось навіть відводити погляд. Ця Нея така ж загадка, як і її рідкісне ім’я. Чим так притягує? Ніби звичайна, але ж ні...

     Цілий вечір боровся з бажанням торкнутись, пригорнути до себе і от коли з’явилась така можливість, вона з острахом відсахнулась і забилась в куток, наче злякане звіря та тихо завмерла. Якесь дежавю. Чим я її так лякаю? В той момент мені ще більше закортіло пригорнути її до себе, захистити від усього світу. Хто ж так її образив? Відчув злість.

     Потім нам все ж вдалось трішки поговорити. Ще більше утвердився в своїх здогадках. Ці красиві зелені очі приховували біль і я бачив яких сил вона доклала, щоб не показати цього мені. Щось в її минулому не дає їй нормально жити. Стільки запитань, потрібно шукати відповіді. Невже ця дівчина, яка вже декілька днів не йде у мене з голови, думала, що я ось так легко можу здатися?

***   ***   ***

    Минуло декілька днів після нашої останньої зустрічі в кафе. Мав змогу тільки здалеку спостерігати за нею, коли вона йшла в свою крамницю і коли поверталась додому. Завжди така заклопотана, вся в справах, одразу видно, роботі віддає всю себе.

    Вкотре провівши її поглядом з вікна свого кабінету, що знаходиться над автомайстернею, поглянув на годинник. Сьогодні дізнаюсь все. Скоро зустрічаюсь з Ліною і планую отримати всі відповіді. Вона, дівчина аж занадто романтична і помітно, що дуже хоче звести нас разом, тому це спілкування однозначно піде на користь.

    Через годину вже сидів за столиком навпроти подружки Сема.

-    Ти, мабуть, здогадуєшся чому я захотів зустрітись. – вона кивнула. – Нехай ця розмова залишиться між нами.  – знову кивок. – Мені подобається Віринея. Дуже подобається. Але не розумію чому вона така ворожа.

-    Знаєш, Рина дуже добра і щира дівчина. Мені її шкода, вона самотня, та це її цілком влаштовує. Вже давно заявила мені, що не вірить у кохання, тому скільки разів не намагалась познайомити її з ким-небудь, завжди відмовляла. Ну ти ж бачив як вона себе веде, ніби неприступна фортеця якась. Всіх цим відлякує. Я її не розумію.

-    А хлопець у неї був?

-    Ні, я її ні з ким не помічала. Вона, ніби боїться стосунків. Якщо і був, то колись і в іншому місті. Про те своє життя вона ніколи не говорить, там ціла завіса таємниць. Каже, що минулого для неї не існує і одразу ж переводить розмову на що-небудь інше.

-    Зрозуміло. – це погано.  - Ну, а чим вона взагалі живе, що любить, куди ходить?

    Ліна посміхнулась, їй сподобалось те, як я завзято підходжу до цієї справи.

-    Живе вона з матір’ю, з нею і працює в крамниці. Ольга Степанівна досить привітна жінка, правда трішки нездорова, у неї хворе серце, саме тому Рина старається її від усього берегти. Вони переїхали сюди, як тільки Рина закінчила школу, тут вона вступила у Вуз на факультет менеджменту. І навчалась, і працювала. В цьому році закінчила, та ось недавно відкрили з матір’ю крамничку з товарами рукоділля і хенд-мейду. Як бачиш, інтереси в неї різносторонні. О, ледь не забула, через місяць у неї день народження.

    Навіть повеселішав, озброївшись новою інформацією.

-    Ти ж її не образиш? – прощаючись запитала Ліна.

-    Не зможу. – щиро відповів і це її повністю влаштувало.

      Задумався. А дійсно, невже б міг її образити!? Якось занадто глибоко вона запала в душу і це дивно, ми ж навіть не познайомились ближче. Раптом усвідомлюю, що ще навіть не бачив її усмішки…