Розділ 5

    Сиджу в крамничці, намагаючись щось робити, та нічого не виходить. Голова болить від невдалого вечора і нічних кошмарів. Добре хоч мама уже спала, коли я заявилась додому. Не хочеться зайвий раз турбувати її слабке серце.

    Ліна телефонувала два рази. В неї такий радісний голос, ніколи б не подумала, що вчора їй розбили серце. Швидко ж ця дівчина відходить. Хоч би це знов не повторилось.  Повідомила, що зайде після лекцій (вона ще студентка), має якусь термінову розмову. Це мене й лякає. Знову щось задумала.

    Заявилась в крамницю вже під вечір. Привіталась з мамою і схилившись до мене, майже пошепки радісно пролепетала:

-    Він запросив мене в кафе, а ти йдеш зі мною – мій спантеличений вигляд говорив сам за себе, і вона продовжила: - Там буде його друг, ну той, що нас підвозив, здається, ти йому сподобалась.

    Я не погодилась з цією пропозицією, але вона знала як добитись свого, одразу перемкнулась на маму.

-    Тітко Оле, я запрошую Рину в кафе, а вона не хоче йти. Ну хіба дівчині в її віці гоже вечорами сидіти вдома?!

-    А й справді, донечко, чому б тобі не розвіятись з Ліною. Пора задуматись про особисте життя, тобі вже далеко не 18.

    Мама знову почала свою лекцію. Що тут скажеш? Вона думає, що я досі самотня через їх невдалий шлюб з батьком. Адже він покинув її і поїхав за кордон з коханкою, після чого в мами стався сердечний напад. Як же вона мене тоді налякала, це було перед моїм шкільним випускним. Відтоді й намагаюсь уберегти її від зайвих хвилювань.

- Добре, я піду з Ліною. – здаюся. Хіба в мене залишався вибір?

- Тоді дівчатка ідіть готуйтеся, а я ще трішки попрацюю.

    Знесилено чмокнула її в щоку і ми пішли.

    Дорогою додому  довелося вислуховувати вихваляння подруги новим кавалером. Вона знайшла в ньому стільки чеснот, що той здавався ідеальним. Хіба це можливо? Явно обманює себе. Як же потім буде важко в ньому розчаровуватись.

   Мені навіть було її шкода. Мабуть, це розрив з Єгором так вплинув, адже досі вона не була настільки влюбливою, хоча я її раніше і не знала. Ліна з цим зрадником зустрічалась аж чотири роки. Як виявилось, просто марнувала життя, так як це її нічому не навчило. Та я не звикла втручатись в чужі справи, нехай вирішує сама, що їй потрібно.

    Прийшли до мене і Ліна почала ритись в моїй шафі в пошуках чогось дуже привабливого (як вона виразилась), попри всі мої завіряння, що я однаково таке не одягну.

-    Ось тримай. Це те, що потрібно.

-    Ні! – відсапнула категорично.  

    Хоч ця фіолетова сукня мені дуже подобалась. Ще чого?! Подумає, що це для нього так вирядилась. Ці мажори і так вважають, що все в світі відбувається тільки заради них. І сонце сходить для них, і земля крутиться для них.

    Але через пів години вже стояла одягнена в ту саму сукню. Ліна не здавалась, мабуть, вирішила звести нас з цим нахабою. Ну, звичайно, вона не забула про макіяж і зачіску! Вже не було сил їй противитись. І ось знову з дзеркала на мене зиркає яскрава красуня.

   Пішли до неї, так як подруга рішуче заявила, що правильної одежини в мене для неї не має, наостанок обізвавши мою шафу бабусиною скринею. Вона навіть наполягла щоб я залишила собі її сукню, яку вчора одягала. Та не потрібна вона мені. Нормальний в цій шафі одяг, просто у нас різні смаки!

    Сьогодні Ліна вже одяглась не так відверто. Хоча це зрозуміло, адже в нас по плану кафе, а не клуб. Зітхаю. Як я це переживу?

    Задзвонив телефон. Подруга радісно защебетала, повідомивши, що ми вже йдемо. Я важко втягнула в себе повітря. Так не хотілось нікуди йти, особливо не хотіла бачити цього мажора – сусіда.

  Опинившись на вулиці першим помічаю Сема, стоїть широко усміхаючись біля автомобіля. Як тільки приблизились, обійняв і поцілував Ліну, зі мною просто привітавсь. Дем’ян сидів за кермом. Мене знову посадили до нього. На привітання  лиш кивнула. 

Сем декілька разів пробував завести зі мною розмову, та я лиш відповідала односкладно: так, ні, тому він швидко кинув цю затію і перемкнувся на Ліну. А наш водій, як і я, їхав мовчки, лиш час від часу зиркав на мене, та я вдавала, що не помічаю цього.

    В кафе подруга усадила мене біля нього, за це я нагородила її злим поглядом, на що у відповідь отримала підступну посмішку. Вона дуже наполегливо хотіла зробити з нас пару, аж занадто відчайдушно стараючись.

    Всі мило бесідували, я в основному слухала. Дізналась, що новий знайомий Ліни має якийсь там бізнес у сфері ІТ-технологій, молодшого брата, який поки-що вчиться у школі у випускному класі. Подруга із завзятістю розповідала про навчання в університеті. Як виявилось, у них навіть спеціальності одинакові. Ну прямо ідеальна парочка. Але Ліна світилася і мені цього було досить.

    Раптом черга дійшла до мене. Сем запитав де я виросла і чому переїхала в їхнє місто. Мабуть, вони з Ліною вже мене обговорювали, адже звідки він усе знає. Прийшлось розповісти, що колишнє місто ми з мамою покинули, так як захотілось розпочати нове життя. Цього їм було досить.

    Несподівано подруга заявила, що їм з Семом потрібно ненадовго вийти, непомітно підморгнувши мені. Я не приховувала свого незадоволення. Зрадниця. Забилась подальше в куток і намагаюсь не звертати увагу на присутність Дем’яна. Він розвернувся до мене з похмурим виглядом. Підмітила, що очі в нього чорні і неабияк пасують до темно-сірого світшота. Що за несподіване відкриття? Подумки насварила себе за це, відвівши погляд.

-    Нея, - здригнулась. Не люблю це ім’я. – Чому ти така похмура?

-    Я Рина. – відповіла стримано.

-    Це ім’я тобі не підходить, для мене ти Нея.

     Знову стрималась. Маска байдужості на місці.

-    Послухай, - він хотів торкнутись моєї руки.

    Враз відчула страх і ще дальше забилась в куток. Це відобразилось на моєму обличчі, він зупинився і прибрав руку. Пронизливий погляд цих чорних очей, ніби хотів зазирнути в думки, а я рахувала удари серця. Здавалось, він чув його стукіт. Очі навпроти, наче, потемнішали. Але ж це неможливо?!