30. Зникнення Туттамін

- Не дай їм утекти! - заволав молодий барон. - Ніхто не повинен знати про полонених.

Некромант,  маг та цілителька один поперед одного почали кастувати захист для членів команди, й коли пролунав залп закляття ворожого чарівника, надія на те, що вони виживуть та зможуть дати відсіч, не була такою вже примарною.

Проте такого не очікував ніхто.

Стовбур закляття пробив, мабуть, весь замок наскрізь й засліпив всіх, хто знаходився у його епіцентрі. Коли гуркіт відлунав та світло згасло, члени паті озирнулись та не могли повірити власним очам. Ніхто з них не постраждав, ба навіть процента ХП не віднялося, а от від врятованих ними селян не лишилося навіть пороху.

Увага! Ви виконали завдання "Повернути спокій у серце фермерської дружини". Ви не дали перетворити сина фермера на немертвого шпигуна. Нагорода: Відомість +10, вартість ночівлі та провізії у домі фермера зменшено на 20%.

Першою до тями прийшла лучниця й запустила у небезпечного ворога отруйну стрілу. Маг проігнорував напад, просто розвернувся та пішов геть, не звертаючи уваги на войовничі вигуки барона.

- Що трапилось? - стурбовано спитав Іт-Валай.

- Він гравець, а тут безпечна зона, - похмуро гримнув Савелій, вриваючись у стіну ворогів. - Вибираймось звідси!

Двічі повторювати команді не треба. Вони швидко прорвали заслін та покинули стіни замку. Вже біля самого лісу, вийшовши зі стелсу їх наздогнала Марінет. Й тільки зараз Савелій згадав про подругу.

- А де Мара... тобто Тутта? - розгублено спитав він, ні до кого не звертаючись.

- Хіба вона не чекає вас тут? - здивувалась гноміха. - Я не бачила її у складі паті.

- Вона не була в паті, щоб не викликати підозру. Коли ти зникла, їй довелося відкривати двері до замку замість тебе, - жорстко відповів Савелій.

- Ти так кажеш, наче я навмисне потрапила у полон, - надула губи Марінет, й у кожного члена групи виникло неподоланне бажання втішити сердешну.

Лицар склав руки на грудях, щоб не піддатися спокусі, але відповів вже набагато м'якше.

- Я такого не казав, просто пояснюю, чому її не було в паті.

- Виходить, вона все ще в замку, - виказав загальну здогадку Ша-Варен.

- Сподіваюсь, вона не втрапила в полон, - трохи згодом прошепотіла загальне побоювання Еріка.

- Це моя провина, - роблячи кілька кроків у бік замку, промовив Савелій. - Я мав попередити її про відступ. Я заберу її.

- Стривай. Спершу спробуємо зв'язатися з нею, - Іт-Валай притримав друга за плече.

Декілька хвилин очікування повідомили про те, що Туттамін не бажає або не може відповісти.

- Вона у грі, але не відповідає, як і ти, - звернувся до Марінет лідер групи.

- Ти гадаєш, що вона в полоні? - хмикнула рога. - Я радше повірю у храм. Після того, як ви розворушили те кодло, її б не залишили живою.

- А де найближчий храм? - поцікавився маг.

- У Фріті.

- Отже, гайда туди, - відгукнувся Ша-Варен. - Спершу пошукаємо Туттамін у храмі, а якщо не знайдемо, вийдемо з гри. Гадаю, що вона зробить те саме, якщо опинилась в полоні. Тоді ми точно дізнаємось, де вона, та разом вирішимо, що робити далі.

Некромант пильно вдивлявся в обличчя друзів, шукаючи підтримки свого плану. Всі погодились. Викликали їздових тварин та рушили до міста.

Відвідання храму результатів не дало. Воротар повідомив, що гноміха цього дня не воскресала. Тож команді нічого не лишалося, як заселитися до найближчого готелю та вийти з гри.

Щойно Савелій відкрив очі, як ухопився за свій телефон та, недбало відриваючи з'єднання з вірт-капсулою, подзвонив Марині. Поки йшли гудки він вже біг до знайомого боксу. Ще здалеку почув гучне гарчання віброрежиму. Відкинувши завісу, перелякав Мінамото та втупився в розслаблене тіло у віртуальному сні.

- До:ста, Шінкевіті-сан?* - від несподіванки вигукнула лікарка, а потім, згадавши, що чоловік її не зрозуміє, повторила англійською: - "Що трапилось?"

- "Марина не прокинулась," - чи то питав, чи то стверджував білорус, вдивляючись у помірні рухи грудей при диханні.

- "Ще ні, але пройшло не так багато часу. Ви маєте стурбований вигляд."

- "У мене погане передчуття. Вона не відповідає у грі. А там був той чорнобородий, про якого вона згадувала. Це точно був він, більше нікому."

Останні слова Савелій сказав, поринаючи у власні думки, ні до кого, по суті, не звертаючись. Проте Саюрі слова почула й зрозуміла, що пригода важлива. Вона набрала Куроду та розповіла про те, що щойно дізналася. Директор пообіцяв прибути якнайшвидше, проте спочатку попрямував до свого кабінету.

Він активував Куро, намагаючись зрозуміти, де зараз знаходиться те нещастя, що він власною особою притягнув до проекту та що не дала йому жодного спокійного дня з моменту своєї появи.

Туттамін мирно спала на дивані у приміщенні схожому на бібліотеку. Спершу Курода подумав, що це лише аватар, а власниця вже вийшла з гри, проте Мінамото-сан одразу повідомила б про це.

Прогарчавши щось незрозуміле, Курода підхопився та поспішив до вже до болю остогидлого боксу. Там він застав білявого, що вже багато разів маячив поряд з Мариною. Виявилось, що саме він повідомив про негаразди.

- "Дякую, що повідомили, містер Шинкевич. Ми якнайшвидше владнаємо цю проблему."

- "Я хочу знати, що з нею", - насупився Савелій. - "І не піду звідси, поки все не з'ясую."

І навіть попередження про те, що інформація таємна, не похитнули наміру білоруса залишитись.

- "Якщо її замкнуть у в'язниці, вона ніяк не зможе з нами зв'язатись," - додав інформації для роздумів білявий.

- "Звідки у вас така інформація?" - здивувався Курода. - "Приватний чат працює будь-де у грі, й гравець може відправити повідомлення навіть під час бою, якщо він при тямі."

- "Рога з моєї команди не могла відповідати на повідомлення, коли її закрили в полоні."

- "Як його ім'я?"

- "Це Марінет Леруа."