28. Я звідси нікуди не піду

Туттамін тихенько визирнула з-за кущів. Козел... Тобто ціле козлине стадо. Вона закотила очі та опустилась у схованку. Це було очікувано, але не спитати не могла.

- Козел? - в голосі була така кількість сарказму, що ельф, здавалось, образився.

- Не козел, а Дикий П'ятирогий Зерз. Тут від тридцять четвертого до тридцять шостого бігають. Йти далі не раджу, там рівні вищі, але стадо щільніше стає, важко буде відбитися, якщо всі разом з'агряться, - бачачи, що П'ятирогий аж нітрохи не вразив подругу, він продовжив: - Зерзи бувають й домашні. Хіба в твоїх краях ти таких не бачила? На них гноми їздять.

- Так, це аргумент... - сказала гноміха таким тоном, що Савелій зрозумів - ніякий то не аргумент. - Але я не бачила, бо трохи екстерном пробігла дворфськими землями. Крім того, коли я говорила, що хочу середню істоту, мала на увазі бойову одиницю.

- Якщо ти собі одного зловиш, то ми нападемо на стадо й ти переконаєшся, що вони дуже бойові.

Тутта не стала сперечатися. Зрештою, ельф був більш досвідчений, й у грі провів набагато більше часу. Вона вийшла зі своєї схованки та підійшла на відстань жбурляння. Кілька самців вже уважно спостерігали за нею, а той, що ближче, почав бити копитом та погрозливо опускати голову. Агро-зона в них була велетенська.

Якби її спину не прикривав зараз лицар п'ятдесят восьмого рівня, Тутта б точно відмовилась від такої авантюри. Тим часом перший зерз вирішив атакувати. З-під густої шерсті на боках піднялися та розвернулись у її бік щупальця, й монстр галопом рушив до неї.

Чекати, що козлик підбіжить ближче, лялькарка не стала, чого доброго буцне, й вивіреним рухом жбурнула першу голку. Одночасно пролунав залп й у бік Тутти полетіло з десяток тонших за голку, але неймовірно твердих шерстин. Вони пробивали тканину та товсту шкіру гнома, глибоко встромляючись у тіло та отруюючи його. Отрута була досить сильною, тож життя, ігноруючи природну регенерацію, повільно поповзло в помаранчеву зону.

Туттамін поспішала, бо, після атаки родича, ще кілька зерзів дістали з-під густого хутра різнокольорові щупальця. Гноміха на мить завмерла, оцінюючи, чи зможе голка пробитися крізь густе хутро, до того ж не відомо, яка там під ним броня. Звичайна навряд чи зможе - вирішила вона й дістала одну із золотого набору. Було шкода витрачати її, залишалось лишень сподіватись, що після звільнення пета, вона повернеться... але навряд.

За мить голка зникла в густому хутрі. А рогаті вже скакали до агресорів, готуючи більш масовий залп. Раптом перед обличчям Тутти з'явилась спина у білому обладунку. Тонкі голки встромлялись, але не пробивали товсту броню, та наносили невеличкий урон тільки коли втрапляли у відкриті ділянки тіла.

Гноміха мотнула головою, змушуючи себе відволіктися від споглядання захисника та зосередитись на можливому петові.

Увага! Ви захопили Середня жива істота.

Бідний козлик, опинившись чужим серед своїх, одразу ж отримав відчутний удар у бік. Лялькарка відкликала його, щоб не втратити ледве отриманий трофей. Вона спитала в Савелія, чи може залишити на нього розправу над залишками мобів, на що він відповів, що майже закінчив. Гноміха огледіла поле бою й погодилась з ним.

Отже пет для свого рівня був не надто вже й сильним.

Життя: 780

Атака: 150/10х (основна/отрута)

Ухиляння: 10

Броня: 300

Вантажопідіймальність: 120 кг

Перевезення пасажирів: 1

Спеціальні властивості: Отруйна шерсть

Плюсами, безумовно, були уміння їздової тварини та постріли отрутою, але все інше, особливо "прямолінійність" рогатого не викликало захвату. Можливо, це через те, що попередній її "улов" був ще й досі кращий за теперішній, але тепер такої шари вже не перепаде.

- Бачу, ти не дуже задоволена, - хмикнув, впавши поруч, ельф.

- Та ні, я просто думаю, як його краще в бою використовувати. Шерсть з дотом* - це звісно круто, але сила цієї тваринки геть не в цьому, вони беруть кількістю.

- А якщо здібність прокачати?

- Можна спробувати, звичайно, але дамаг** однієї шерстини занадто маленький, та й відновлюється довго... Не знаю. Гадаю, краще буде вкладатися в нього, як в їздового.

- Може, зовсім відпустити?

- Ні, я на нього золоту голку витратила. Поки не відпрацює не відпущу.

- А ти страшна, - геть не витончено гикнув ельф. - То що, наб'ємо тобі ще рівень-два поки час є?

- Твої друзі вже підтягуються?

- Угу, - задоволено мружачись під сонечком мугикнув ельф.

- Від Марінет щось нічого не чутно.

- У-у, - обличчя із закритими очима стало схоже на порцелянову маску, але гноміха не зважала на те, й жаліти тонку організацію ельфової душі не збиралась.

- Дивно. Гаразд. Гайда влаштовувати геноцид козликам!

Ельф слухняно підскочив та бадьоро рушив за партнеркою.

Перерватися на обід вирішили одночасно й навіть засміялися від такої єдності. Відбігли у безпечну зону та вийшли з гри.

Коли Мара від'єдналась та перемістилась у візок, Мінамото повідомила, що директор хотів побачити її щойно вона вийде з гри. Похмуро зітхнувши, дівчина подзвонила білорусу та сказала, що він може обідати без неї, та дозволила лікарці відвезти себе на потрібний поверх.

Курода, як і в першу їхню зустріч, стояв біля вікна спиною до дверей. Саюрі тихенько закотила візок у кабінет та непомітно вийшла. В Марини не було настрою для цих пафосних розшаркувань, тож вона доволі голосно прочистила горло, привертаючи до себе увагу. Японець здригнувся, повернувся та дещо спішно підійшов.

Вигляд він мав поганенький. Опущені плечі, зеленувато-бліда шкіра, величезні темні кола під очима... Не менше не більше - живий труп... чи не живий? Аж раптом Марина глянула у самі очі й зрозуміла, що мерців з такими очима не буває. Здавалось у цю мить він готовий розірвати на шматочки свого ворога, а потім зробити сепуку***. Така злість на оточуючу дійсність, а ще більше на себе, була в його очах.