24. Підвішений стан

Марина прийшла до тями з єдиним бажанням - пити. Ще раз пошкодувавши, що не завела собі доброї звички лишати біля ліжка склянку з водою, вона спробувала проаналізувати те, що дізналася напередодні. Та за хвилину зрозуміла, що нічого з рештою не дізналася. На вечірці хтось засунув її язик в дупу, й вона не розпитала нікого з компанії, що розповідала про неї Марінет.

Натомість перед очима знову виникла суперечка між двома бабіями, й стало ніяково. А потім попередження Марінет, й все стало на свої місця. Якщо причиною залицянь є просто бажання бути кращим, то вірогідність нападу з боку когось із залицяльників зменшується... але не зникає.

Зрештою, підозру викликав лише хлопець навпроти, але й про нього питати було якось ніяково, коли він весь час поглядав у бік Петренко. З думок вивів телефонний дзвінок. Вірний своєму слову, Савелій більше не писав повідомлень, тож Марина зовсім не була проти відповісти.

Білорус дуже зрадів, коли застав дівчину в реалі. Йому здавалось, що після вихідного вона одразу ж порине у гру. Мабуть його похмілля геть не турбувало, бо був він такий самий активний, як завжди, лишень тільки голос якийсь інакший. Савелій пообіцяв, що буде в офісі хвилин за двадцять та попросив почекати його у їдальні. Але чекати довелося йому, бо вранішні тренування Мінамото ніхто не відміняв.

- Наконец-то, - просяяв чоловік, а потім полилися плутані пояснення та виправдання: - А я уже решил, что пропустил тебя. Ты обиделась, да? За вчерашенее? Ты не подумай, я не потому с тобой общаюсь. Мы же друзья. А этот хрен влез мне на зло. Ты рано вчера ушла пока я с...

- Не переймайся, - рухом руки зупинила його словопотік Мара й посміхнулась. - Я ж не переймаюсь. Ти мені краще скажи, як звуть хлопця, що сидів вчора навпроти.

- Зачем? - насторожено випростався білявий.

- Мені цікаво, - якомога невимушеніше знизала плечима Петренко. - Я знаю імена всіх, але не його.

- Понравился? - недовірливо зімружив око білорус.

- Мені просто цікаво, - із натиском повторила дівчина.

- Честно говоря, я сам не уверен. Питер, кажется, но фамилию точно не скажу.

- Зрозуміло... То що у вас з Марінет?...

Марина не без задоволення поспостерігала за тим, якими великими стали очі в білоруса, як він почав швидко та плутано виправдовуватись. Їй геть не цікаво було дізнатись про стосунки між цими двома, були вони чи ні. Але відволікти друга від думок про її власну зацікавленість вийшло досить добре. Ні. Пречудово.

В будь-якому разі настав час дослідити нову локацію. Тож Мара, як могла, швидко попрощалася з Шинкевичем та з допомогою Саюрі попрямувала до свого боксу.

Вже звично перестрибнула у вірт-капсулу, підключилась та наділа шолом. З незрозумілими відчуттями пірнула у пітьму, що вже не лякала, а була якоюсь привітною.

Тутта відкрила очі та солодко-солодко потягнулась на м'якій запашній соломі. Чудове місце для сну. В реалі вона ніколи не бувала у сіннику й не могла оцінити, наскільки реалістично розробникам вдалося передати це місце. Гноміха уважно розглядала своє імпровізоване ліжко. Висушена суміш трав і квітів, деякі стеблини були досить гострі. Якби не тверда шкіра гнома, можливо, спати тут було б менш приємно, але аромат... Його владу точно нічого не поборе.

Дещо неохоче гноміха підвелась і попрямувала до виходу з сінника. Біля самих воріт на невеличкому ослінчику вона помітила накриту миску, а коли відкрила її, приміщення наповнив геть інший, але не менш приємний запах. Тушковане м'ясо з овочами лоскотало рецептори, змушуючи не голодний по суті організм геймерки зажадати страви, наче то була перша їжа, яку вона куштувала в житті. Тож не довго думаючи, Туттамін всілася біля ослінця та заходилася гарненько їсти.

Вийшла з сінника та пішла до господарської оселі, анітрохи не шкодуючи, що напередодні не пошкодувала срібла для доброго фермера Лімара. Як і очікувалося, господаря вдома не було. Натомість зустріла гостю невеличкого зросту жіночка у білому фартусі. Вона поцікавилась, чи сподобалась гостю страва та щиро зраділа, почувши ствердну відповідь.

- Я заробляю на життя, допомагаючи людям. Не можу сказати, що зараз бідую, але якщо у вас є якісь проблеми, з радістю допоможу.

Жінка спала з лиця та стурбовано озирнулась, ніби хтось слідкував за нею та міг скривдити, якщо вона відкриє рота.

- Ні. Нічого такого в нас немає... Землі спокійні. Лише упирі частенько худобу псували, але ви ж, шановний, з ними впоралися.

- Он воно що? Добре. Тоді в мене до вас прохання буде. Зберіть мені у дорогу трохи ваших смаколиків. Я добре віддячу.

Туттамін ледь помітно підморгнула жінці. Вона мовчки кивнула та пішла у хату, а гостя за нею. Там гноміха й дізналася, що барон в їх краях дуже небезпечна людина. Кажуть, що знається з некромантами, й для свої ритуалів краде молодих людей. На днях в полон забрали її старшого сина, а ще доньку збирались занапастити, та дівчина втекла. 

Увага! Ви отримали завдання "Передати вісточку Суїті". Тип: особливе. Знайдіть в лісі Тавторгу схованку фермерської доньки та передайте листа від рідних. Нагорода: Досвід 100, Золото 5.

- Добре, - з огляду на нагороду це завдання точно було не таким простим, як виглядало. - Це просто, а що зі старшим сином, ви знаєте?

- Ні не знаю, - заплакала жінка, й в Тутти серце стиснулось від жалю. - Може охоронцем зроблять, а може... Тут усюди немертві розвідники шастають, а люди кажуть, що то наші ж хлопці, але вже...

Гноміха торкнулася тендітної спини своєю широкою рукою. Жінка здригнулась та перестала плакати, а лишень глибоко зітхнула, приходячи до тями.

- Ви такий чуйний, пане. Такий сильний. Я відчуваю. Може ви допоможете нашому горю?

Увага! Ви отримали завдання "Повернути спокій у серце фермерської дружини". Тип: варіативне. Нагорода: невідома.

- Може й допоможу, - кивнула лялькарка у відповідь. - Мені вже час. Приготуйте смаколиків в дорогу, добра пані.