21. Виходу нема

Марина прокинулась десь близько шостої вечора та одразу подзвонила Саюрі. Першочерговим завданням було якнайшвидше повернутись до гри та вивільнитися з катакомб. Проте лікарка наполягла на тому, що спершу необхідно поїсти.

Поки Мара спала, їй прийшло чимало повідомлень: по одному від тата та мами, п'ять від подруги - вона познайомилась з симпатичним хлопцем та жадала розповісти про нього, та близько двадцяти від Савелія...

Із жахом уявляючи, що за життя її чекає з таким настирним шанувальником, Мара швидко проковтнула пізній обід або ранню вечерю, відповідаючи на повідомлення близьких. Єдиним рятівним місцем для неї тепер буде Соран.

У гру геймерка заходила з острахом, але хвилювання не справдилися. Шкала Енергії відновилась до 75%, що з огляду на досить незручне місце для сну, не так уже й погано. В печері було так само спокійно, ніхто не вбивав та не грабував гноміху. Проте, проблема все ж була - голод. В сумці в неї залишалась остання порція власноруч приготованого м'яса. А ще інгредієнт - Лапки Трупоїда. Як готувати цю "смакоту" Тутта навіть не уявляла та й не ризикнула б цього робити без рецепту.

Тож треба було якнайшвидше вигадати план звільнення з упирячого гнізда. Спершу лялькарка спробувала розібрати одну зі своїх маріонеток, щоб зробити нову, яка володіла б магією свідомості. В одного з жезлів, що втрапив до сумки під час проходження печер, якраз була така здібність. Але нічого не вийшло. Маріонетки ламались не лишаючи по собі жодних ресурсів.

Якщо захопити свідомість монстра немає можливості, єдиним виходом було відволікти її поки Тутта пробіжить тишком до виходу. Перша спроба була майже безглуздою, тому мала шанс на виграш. Гноміха викликала найсильнішу з своїх маріонеток й зробила перший крок у грузлу пітьму. Позначка на карті сповістила про те, що лялька знаходиться у центрі кімнати.

Здогадка заворушилась у голові, але часу на це не було. Гноміха запалила світло, й всі думки поринули у бій.

Увага! До Вас застосована здібність "Смертельний відчай".

Навіть тут у проході, в одному кроці від рятівного приміщення, Туттамін розуміла, що жодних шансів вижити в неї немає. Й те, що прокляття ніяк не подіяло на ляльку нічого не змінить. Туттамін все одно загине тут і зараз. Лялька, якій гноміха ще не встигла придумати ім'я, вже вступила в бій з першим Упирем-ветераном. Вона трималась, але за двадцять секунд все змінилося. З утроби Матки виліз ще один монстр й за кілька секунд нитка ослабла. За наступну ляльку Тутта не вхопилася. Це не мало жодного сенсу. Адже смерть у вигляді упирячого виплодку була все ближче.

Коли троє рвали тіло гноміхи, й вже наближався четвертий, один з упирів використав удар, що відкинув сердешну на кілька кроків. Це її й врятувало.

Не дивлячись на те, що монстри пройшли за нею в наступну залу, дія дебафу припинилась. Бажання жити знову сповнило тіло. Тутта ковтнула зілля, одночасно викликаючи наступну ляльку - Стрільця, другу за силою після безіменної. А сама вхопилася за меч. Коли перший з ветеранів повалився на підлогу, лялькарка видала бойовий клич, якому позаздрили б войовничі Не-Персе*, й з подвоєною люттю налетіла на ворогів.

Досягнення "Винищувач Упирів 1"! Ви винищили 100 упирів. Нагорода: Відомість +1, Сила +1.

Вона не помітила, як в бою їй вдалося виконати аж два комбо та спецудар, що стали фатальними для мобів. Й змогла заспокоїтись лише побачивши надпис.

Досягнення "Несамовитий вбивця 1"! Ваші навички та лють в бою вражають навіть ворогів. Нагорода: Мале зілля стійкості.

Шумно видихнувши, Тутта опустилась на землю, спираючись на свій меч. Стрілець над її головою завмер. У вухах все ще пульсувало збудження, але потроху дія адреналіну припинялась. Тільки тепер вона побачила, що хтось стукався в чат.

Марінет: Привіт! Ходімо в паті.

Веселий смайл махав ручкою, а інший підморгнув. Геймерка зітхнула. Ця справа також була в її списку, але трохи пізніше.

Туттамін: Не можу. Я зараз данж проходжу.

Марінет: Нічого собі! Чому не покликала в групу чи вже місця немає для подруги?

Ображене личко змусило всміхнутись, рога була доволі емоційна, але таке звернення лестило.

Туттамін: Важко пояснити.

Розповсюджуватися щодо свого стану геймерка не збиралась, бо тоді доведеться дуже багато пояснювати, а їй хотілося зовсім не цього. Вона вирішила не ходити довкола, а одразу ж спитати про головне, а потім вже якось вивернутись.

Туттамін: Скажи, а ти комусь розповідала про мене?

Марінет: Звичайно. Ти ж моя рятівниця. Я цю історію кілька разів розповідала. А ще твій феєричний політ. Таке не забудеш.

Знову текст рясно приправлений смайлами. Тутта наче бачила подружку перед собою, її міміку та жести. Трохи подумавши, як випитати потрібну інформацію та привести знайому до вірних висновків, лялькарка написала.

Туттамін: А про те, хто я в реальному житті?

Марінет: Скоріш за все.

Трохи згодом надрукувала рога та маже одразу наступне.

Марінет: Не варто було?

Тутта задумалася, чому Марінет вирішила, що не варто було? Проте не відступилася від свого плану, першу частину якого вже успішно виконала - дізналась, що стала героїнею байок.

Туттамін: А кому?

Марінет: Друзям. Тобто своїй компанії. Ми спілкуємось тут.

Й знову майже миттєве доповнення.

Марінет: А чому ти питаєш?

Туттамін: А ви тільки французькою розмовляєте?

Якомога прозоріше підвела геймерка знайому до правильного висновку.

Марінет: Ні, ми спілкуємось англійською.

Марінет: Ти хочеш познайомитись з людьми?

Туттамін: Так. Але я боюся, як вони мене сприйматимуть.

Марінет: Чудово! Вони тебе чудово будуть сприймати. Я впевнена.

Туттамін: Тому я й питала чи ти розповідала про мене. Ну, вони щось говорили, на кшталт "Цікаво було б з нею познайомитись".