19. Підземна пастка

Хвилину чи дві Тутта стояла біля кам'яної стіни, намагаючись вгамувати серцебиття. Такої пригоди в жодній грі в неї ще не було. Про всяк випадок знову прислухалась до того, що відбувається у сусідній печері. Жодного ворушіння не було чутно, й взагалі здавалося, що сусідня печера перестала існувати. На карті ця зона також зникла.

Тож тепер шлях лежав тільки у глиб печер. Досвід підказував, що після проходження головного боса данжу повинен відкритися вихід на поверхню. Десь у зовсім іншому місці, далеко від табору та її статків, а також сувою телепортації. Ще раз посваривши себе за жадібність, гноміха пообіцяла, що з цього часу ніколи не буде викладати з сумки цю незамінну річ.

Тепер треба було вирішити, що робити далі. Найгірший варіант розвитку подій - смерть та відновлення у храмі зі штрафом досвіду та речей. Тож, при можливості, помирати не хотілося б.

Під час зачищення печери у сумку нападали цікавинки, але то були речі в основному для некромантів та чарівників. Хоча, як показав досвід зі Стрільцем, лялькарці, можливо, під силу вплести в маріонетку й їхні атрибути. Але з цим також була проблема - матеріали для скріплення ляльок вона залишила на поверхні. Гарною відрадою стали кілька пляшок різного зілля, вони точно стануть у пригоді в цих печерах.

Поки гноміха проводила ревізію один з Трупоїдів підбіг досить близько, щоб з'агритись, що він тієї ж миті й зробив. Й за кілька секунд повторилося все те саме, що відбулося у попередній залі. 

Туттамін не на жарт злякалася. Бог з ним зі втраченим досвідом, головне вижити у цьому бедламі й вона викликала Мурку. Спритність малої дозволяла їй уникати отруйних пазурів, тож ефективність атак була набагато вищою, ніж у будь-якої з ляльок, що їх навиготовляла лялькарка. До того ж пет перетяг на себе значну кількість агро активних монстрів.

Лисичка несамовито рвала ворогів, гноміха, як могла їй, допомагала, але дуже швидко зрозуміла, що вдвох вони не впораються й якщо нічого не вигадати, то Мурки скоро не стане. Пухнасте хутро шматтям висіло на боках сердешної, коли вона витягала чергового Трупоїда зі своєї плоті. Скоріше від відчаю, ніж плануючи щось наперед, лялькарка викликала лілову саламандру. Й тієї ж миті печера запалала.

Надвисока агресивність мобів зіграла з ними лихий жарт. Кожна спроба атакувати Злючку завершувалася смертю одного з монстрів. Тож Упирі та Трупоїди дуже швидко втратили інтерес до менш небезпечних ворогів. А Тутті того й треба, вона швидко відкликала лисичку відновлюватися, а сама попід стіночкою пройшла вглиб печери до іншої зали.

Спостерігаючи за боєм вона зрозуміла, що повністю винищити тутешніх монстрів не вийде через їх швидкий респаун*. Тож єдиним виходом є перехід до наступної печери.

Щойно Тутта ступила в прохід, як у ньому самі собою запалились смолоскипи. Від несподіванки гноміха здригнулася. Такий початок не віщував нічого доброго. Виходить, що тут так само, як і в попередній кімнаті, немає безпечної зони навіть у проході. Й якщо вона не зробить щось, то дуже скоро буде напад. Поспішно перебираючи в голові можливості та речі у сумці, гноміха не помітила, як з одного з темних кутків печери в бік входу рушила тінь. Вона поки що не з'агрилась, просто проводила перевірку своїх володінь.

Краєм ока помітивши безшумний рух, Туттамін раптом згадала про власну здатність ставати невидимою. Вона відкликала Злючку, бо, знаходячись в бою, не можна входити в режим стелс та активувала здатність. Тінь наблизилась й геймерка змогла роздивитись нового монстра. Це був Упир-ветеран 30 рівня. Зі своїм рівнем Тутта, можливо, змогла б здолати двох таких тварюк. Але по-перше, від стіни вже відділилося ще щонайменше три тіні, а по-друге, гра вже не раз доводила, що рівень моба тут не завжди є вирішальним.

- Це не чесно, - прошепотіла вона. - Як так можна грати, якщо не впевнений чи зможеш здолати тварюку рівнем менше? Куро, ти чуєш?

Але гномик не з'явився. Й повідомлень про помилку не виникло, коли Тутта покликала його ще кілька разів. Поки паніка не заволоділа свідомістю, геймерка нагадала собі, що зараз знаходиться в стелсі, й через це не може використовувати деякі зі своїх здібностей. Цілком можливо, що серед них й виклик помічника.

У будь-якому разі стояти тут не було часу, бо здатність не розкачана, тож постійно не діє. А відведених десять хвилин не так уже й багато з огляду на те, що бігати зараз гноміха не може. Отже, відкинувши суперечки з самою собою вона рушила через печеру, уникаючи стін та намагаючись не підходити дуже близько до монстрів.

Там у глибинах печери є підземне озеро й біля нього вона буде в безпеці, чомусь Тутта була впевнена в цьому. Але, як далеко знаходиться це місце, вона й гадки не мала, тож поспішала якнайшвидше дістатись мети.

Наступна зала зустріла її досить несподіваним для катакомб інтер'єром. Більш за все кімната нагадувала стародавню контору. Кілька письмових столів зі свічками та канцелярськими дрібничками на них, біля стін - шафи. На полицях деяких з них були теки та книги, на інших чудернацькі предмети, можливо, артефакти. Раціональність геймерки трохи посперечалась з внутрішнім хом'яком. Тваринка виграла, й гноміха підійшла до однієї з шаф. Скляні дверцята виявились закритими, й тієї ж миті, як жадібні пальчики торкнулись ручки, кімнату наповнила сила силенна ефірних істот.

Туттамін впала на підлогу й якомога швидше поповзла до виходу. На щастя, літаючі створіння не відчули її присутності під собою. Опинившись в проході вона пообіцяла собі, що колись обов'язково повернеться сюди й забере собі всі побачені дрібнички. 

Відвернувшись від кімнати з засідкою, гноміха натрапила на темряву. Пітьма була така густа, що здавалося її можна взяти у руки. Пересиливши свій страх, Тутта ступила у грузлий простір. Відчуття були такі самі як і тоді, коли вона вперше зайшла до гри. У суцільній темряві не можливо зрозуміти, де підлога, а де стеля, чи є тут стіни чи прохід. Лялькарка зробила ще крок й зрозуміла, що це ніякий не прохід до наступної зали, це і є наступна зала, а якщо це так, то пройти навмання й не натрапити на сторожа кімнати буде неможливо.