16. Таємне завдання

Сьогодні Курода дещо відрізнявся від свого звичного образу зверхнього та самовпевненого чоловіка. Він був збуджений та загальмований одночасно. Очі наче дивились кудись вглиб самого Такеші, а рухи були поривчасті та незважені. Й те, як, підсуваючи до себе візок, він ухопився не тільки за підлокітник крісла, а й за руку дівчини та навіть не помітив того, лише підтверджувало здогадки Мари.

- Марино, Ви проходите гру не так, як більшість гравців. Таке враження, що штучний інтелект змінює реальність гри для вас, - дівчина хотіла щось сказати, але він зупинив її рукою. - Спочатку я думав, що це через злам системи, але прослідкувавши за вашою грою, зрозумів, що це нормальний процес. Кожен гравець кожної миті змінює Соран... Це дуже складна система, й вона працює саме так, як і повинна. Як вона замислювалася... Однак, більшість про це не здогадується, а ви користуєтесь інтуїтивно, - очі японця засяяли наче він щойно сказав, що в цілому світі вже ніколи не буде бідності та війн, а потім так само раптово стали холодними та невиразними. - Проте є людина, яка не тільки хоче підім'яти світ під себе, а ще й... як це сказати?... викрасти його. Мені необхідно знайти його або її. Я прошу вас мені допомогти. Поки що ми з програмістами відбиваємось від його... припустимо, що це все ж чоловік... атак, проте будь що може статись. Тому допоможіть мені... особисто мені, будь ласка. Я не можу гарантувати компенсацію. З грошей інвесторів цю... послугу оплатити не зможу. Бо це ж буде таємна операція... А в мене поки що не має великих статків.

Вже десь у центрі цього відвертого монологу Марина майже як насправді бачила надпис перед своїми очима:

"Увага! Ви отримали завдання "Знайти шпигуна". Тип: непосильне. Умови виконання: знайти у грі людину, яка намагається вкрасти секрети директора Куроди. Нагорода: невідома."

І поставитись до цього вона вирішила так само, як і у грі, - прийняти завдання. А чи виконає, чи ні - час покаже. До того ж невідома нагорода від Куроди чомусь одразу ж стала дуже бажаною. Навіть якось засвербіло сказати, що в якості нагороди із задоволенням візьме його. Таким привабливим та бажаним виявився новий образ японця.

- Я відчуваю, що ви мене ненавидите, - тим часом продовжував Такеші. - Напевне, це справедливо. Я поводився неналежним чином. Тому я прошу вибачення.

Чоловік відсунув своє крісло та опустився у догеза*. Марина із здивуванням подивилась на чорноволосу потилицю. Від таких дій віра у віртуальність того, що відбувається, лише збільшилась.

- Не переймайтесь, Такеші. Я зроблю все, що зможу.

Почувши своє ім'я, японець швидко підняв голову. Тінь здивування та обурення пройшла обличчям, але одразу згасла. Він піднявся та коротко кивнув. Схоже, ліміт смирення на сьогодні вичерпано.

- Проте навіть не уявляю, як зможу це зробити, - відверто продовжила дівчина. - Ви казали звертати увагу на незвичні речі, але, якщо опустити, що все в грі для мене незвичне, нічого такого я не помітила. Мене більш зацікавило те, що ви мені повідомили щодо змін у Сорані. Можна сказати, що я ніби то використовую чити? Помилки в грі?

- Саме так, - всміхнувся Курода, - але це таємна інформація. Я не мав права її розголошувати.

- Тож ви хочете сказати, що гру корегують не програмісти, а штучний інтелект, що самостійно встановлює правила гри в залежності від дій гравців?

Обличчя японця враз стало серйозним. Знову зникла зверхність, що почала потроху з'являтися у рисах.

- Це кажете ви, а не я, - заперечив чоловік.

Мара кивнула.

- Саме так, але Ви не кажете, що це брехня.

- Панно Петренко...

- Вже не Марина? - скептично вигнула брівку дівчина.

- Марино, - здаючись, зітхнув чоловік. - Хіба ви не розумієте, що я вам розповів зараз?

- Чудово розумію. Тим більшою загадкою для мене є те, чому ви, сказавши "А", не говорите "Б". Я вже утаємничений вами агент, тож... Чому "ні"?! - побачивши, як хитає головою з боку в бік директор, спалахнула геймерка.

- Надмірна чесність межує з дурістю**. Не ображайтесь, Марино, але я не збираюсь розповідати вам усе. Проте я все ще сподіваюсь на Вашу допомогу, - злегка вклонився японець.

- Я вже сказала, що спробую допомогти, якщо це в моїх силах.

- От і добре. Вже пізно. Я доправлю вас до кімнати.

- Я не збиралась до кімнати. В мене нічні квести.

Мара не знала, чому їй раптом забагнулося збрехати. Можливо через те, що в кімнаті, у непристосованому просторі, вона відчувала себе незатишно без сторонньої допомоги. А просити допомогти директора... Ні! Краще побігати півгодинки нічним Крикотом, а потім заснути у зручному кріслі віртуальної капсули.

Курода не заперечував та відвіз дівчину, куди вона просила. Опинившись у боксі, вона подякувала Такеші за допомогу та попрощалася. Японець трохи схилився та пішов.

Мара ще трохи подивилась на завісу, за якою зник директор. Раніше Курода вклонився їй лише одного разу, під час першої зустрічі. Після того випадку він не вважав за потрібне робити цього по відношенню до неї. Можливо, це через те, що підозрював її у шпигунстві, але й після того, як все з'ясувалось, ставлення залишилось тим самим. А може це через те, що вона не японка?

"З цього дня все зміниться?" - спитала себе дівчина вголос, але відповіді на це питання не було. Все ж директор був надто непередбачуваною для неї людиною. З якого дива він бухнувся на коліна перед Марою, збуджуючи хворобливу уяву геймерки? Захотілося принизити його ще сильніше, наступивши на голову, але не так уже й сильно він її діставав.

Не бажаючи більше думати про японця, вона перемістилася у віртуальне крісло, дочекалася поки воно стане у потрібне положення, розстібнула корсет, одягла шолом, прикула ноги та руки. Завантаження, як звичайно...

Тутта відкрила очі та підвелася на ліжку. Енергія відновилась ледь більше за половину, але їй не потрібно було багато, щоб дістатися до університету та виконати ще одне незвичне завдання. Проте Туттамін не врахувала одного - вночі університет не працює. Правила цього світу були максимально наближені до реальності. Байдуже, зручно це гравцям чи ні. Геймерка черговий раз переконалася в цьому.